Останню робочу шахту Солотвинського солерудника,в якій лікувалися хворі на астму, таки затопило
Це сталося в ніч проти неділі. На глибині більше 30 метрів підземні води підмили ґрунт, у результаті чого сформувався карстовий отвір. На щастя, ніхто не постраждав, адже протягом останніх двох днів до підземної лікарні не пускали хворих, бо в шахті збиралася вода. Її неможливо було відкачати через знищену раніше систему водовідведення. Роком раніше через цю ж причину припинила свою діяльність шахта Української республіканської алергологічної лікарні.
Як на зло, очікуване лихо (про загрозу затоплення
шахти фахівці попереджали уже не перший рік) сталося в пік попиту на лікувальні послуги. Адже алергія та астма, біда 20 століття, нікуди не зникли. А приречених страждати від згаданих хвороб у світі дедалі більшає. Тому тисячі людей шукали порятунку в унікальних алергологічних лікарнях Солотвина. Адже повітря в них практично стерильне, насичене аерозолем хлористого натрію, а регулярні спуски до соляних шахт роблять справжні дива: до 85 % дорослих і 90-95 % дітей близькі до одужання. Не дивно, що ще на початку травня Закарпатська обласна алергологічна лікарня, залишившись наодинці у боротьбі з алергією та астмою, була переповнена. Адже «пропускна спроможність» обласного медзакладу – лише 260 хворих (із них 90 дітей), які можуть оздоровлюватись одночасно. І це в той час, коли на алергічні недуги хворіє ледь не кожен десятий мешканець планети, а в Україні з її екологічною обстановкою – ще більше.
Не хочеться писати про лікувальний заклад у минулому часі. Невже усе втрачено? Закриття лікарні в розпал сезону – то, звісно, збитки для місцевих підприємців та біда для працівників медзакладу, трагедія для хворих. Може, хоча б тимчасова? Що потрібно, аби лікарня із неповторними властивостями не була загублена? Нещодавно своє бачення проблеми озвучив старший науковий співробітник ВАТ «Гірхімпром» Василь Дяків. За його словами, до нинішнього катастрофічного становища в Солотвині призвели економічний стан держави та ставлення уряду до екологічної безпеки гірничих виробок. Для будь-якої соляної шахти вода – це катастрофа. Тому найкращий вихід із ситуації – будівництво нової, яка була б розрахована виключно на лікування. Але на це потрібно мінімум 2 мільярди гривень та п’ять-десять років на реалізацію проекту. Аби не чекати, профільний гірничий інститут розробив проект із пониження водопритоків, які ведуть до шахти, що дозволить подовжити її вік. А паралельно слід працювати над тим, аби в іншому місці запроектувати таку ж саму алергологічну лікарню. Проте, якщо час буде змарновано, на шахті можна ставити крапку, попереджав у березні. Скидається на те, що останні слова фахівця виявились пророчими...
Тим часом директор Солотвинського солерудника Ярослав Батрин вважає, що для ліквідації провалу потрібно не менше місяця. Ясна річ, під час відновлювальних робіт лікувальний процес буде призупинено. Воістину, поки грім не гряне, чоловік (читай влада) не перехреститься!
