Чому архітектура зі скла часто буває схожа між собою? Річ у тому, що архітектори роками перебували у ситуації, коли через технічні обмеження не могли реалізувати власні ідеї так, як задумували під час створення проєкту.
Склопакети – головний матеріал для скляних фасадів, а разом з тим основна проблема в контексті інновацій, адже звичайні склопакети потребують металевих стійок та ригелів, які будуть їх тримати. Трохи забігаючи наперед додамо, що це далеко не єдина їх проблема.
У звичайних склопакетах важливу роль у витриманні вітрових та снігових навантажень відіграє перше скло. Саме його товщину зазвичай збільшують виробники, аби воно могло витримувати більші навантаження. Це призводить до значного збільшення ваги скляного фасаду, який потребує масивних металевих опор для монтажу, які мають негативний ефект на загальну естетику будівлі, а ще й «з’їдають» внутрішній простір.
У склопакетах підвищеної міцності (СПМ), розроблених інженерами Aestech, ця проблема вирішена жорстким з’єднанням шарів скла. Об’єднані в єдину пласку трубу з нанесенням жорсткого композитного контуру, вони витримують значно більше навантаження при менших товщині скла та вазі.
Що це означає для архітекторів? Можливість використовувати склопакети значно більшого розміру та різної форми (наприклад для радіального скління). Їх можна закріплювати просто до сусідніх склопакетів та тримальних елементів будівлі, що дозволяє експериментувати з формою та розміром. Таким чином, архітектори позбавляються рамок у реалізації власних проєктів з нестандартними рішеннями.
Окрім цього, важливою проблемою збереження естетики архітектури, яку вирішує безрамне скління, є нівелювання ефекту кривого дзеркала. Він виникає під дією температурних коливань, через що скло у звичайних склопакетах піддається деформаціям та створює викривлене віддзеркалення. Втім, через жорстке з’єднання склопакети підвищеної міцності позбавлені цього недоліку, а відзеркалене зображення на фасаді не має видимих візуальних деформацій.
