Іменами патріотів України: На Закарпатті з'явилася низка вулиць Івана Ірлявського та Михайла Колодзінського. Хто вони?

934

У місті Виноградів, селах Бобовище, Лохово, Страбичово та Холмок відтепер є низка вулиць Івана Ірлявського. Натомість в Ужгороді (колишня Маресьєва), селищі Солотвино (де він загинув, колишня Борканюка), у місті Тячів (колишня Гвардійська) та у селах Колодне, Сокирниця, Крива і Підплеша (всі колишні Борканюка) вулиці нині носитимуть назву Михайла Колодзінського.

Mukachevo.net вирішило розповісти про цих українських діячів та справжніх патріотів, щоб закарпатці більше дізналися про них.  

Іван Ірлявський

Іван Ірлявський (1919-1942) - український поет, журналіст, громадський діяч. Член Пласту на Закарпатті. Секретар Спілки письменників України у місті Києві, близький співробітник Олени Теліги.

Ірлявський - це псевдонім (справжнє ім'я та прізвище — Іван Рошко). Народився він у бідній селянській родині в селі Ірляві на Закарпатті. Закінчив 6 класів народної школи у рідному селі, згодом в Ужгородській горожанській школі. Середню освіту здобув у Мукачівській торговельній академії. Короткий час працював у Підкарпатському банку в Ужгороді (1938).

Події Карпатської України у 1938-39 роках не могли пройти повз національно-свідомого юнака, він переїхав до Хуста, записується в ряди "Карпатської Січі", був також членом очолюваної Олегом Ольжичем літературно-мистецької громади «Говерла». У 1938 р. виходить перша книжка поета “Голос Срібної Землі”.

Утім у 1939 році, після окупації Закарпаття гортистською Угорщиною емігрував до Німеччини, а потім до Чехословаччини. Працював у видавництві «Пробоєм» (1939—1941, Прага).

Як член культурної референтури ОУН у 1941 році з першою похідною групою, очолюваною О. Ольжичем, прибув до Києва налагоджувати літературно-мистецьке життя. Займався організацією Спілки письменників в умовах підпілля, редагував літературно-мистецький двотижневик «Література і мистецтво» (додаток до щоденної газети «Українське слово», редактором якої був його земляк із Закарпаття Іван Рогач). Утім його підпільна діяльність тривала недовго.

Заарештований гестапо 9 лютого 1942 у Києві, однією з причин стала відмова редагувати профашистську газету. Іван Ірлявський був невдовзі після арешту розстріляний у Бабиному Яру .

Був автором поетичних збірок «Голос Срібної Землі» (1938), «Моя весна» (1940), «Вересень» (1941), «Брості» (1942). Усі збірки видані в Празі, а пізніше вже у незалежній Україні.

Одна з перших вулиць імені Ірлявського з'явилася у 2016 році у селі Ірлява Ужгородського району, там було перейменовано вулицю Терешкової, колишньої російської космонавтки, яка підтримала війну проти України та голосувала за анексію Криму.

І. Ірлявський (ліворуч) разом з друзями.
І. Ірлявський (ліворуч) разом з друзями.

Михайло Колодзінський

Михайло Колодзінський (1902 - 1939) - військовий теоретик, автор «Воєнної доктрини українських націоналістів», Верховний Командант Збройних Сил Карпатської України, полковник Карпатської Січі.

Народився в селі Поточище в Галичині (нині Івано-Франківська область). Навчався в українських гімназіях у Городенці, Станиславові, Коломиї. У 1920-х став членом Пласту, Української військової організації (УВО), Союзу української націоналістичної молоді та Організації українських націоналістів (ОУН).

За завданням УВО вступив до Війська польського, після закінчення старшинської школи отримав звання підхорунжого. Після чого вступив на правничий факультет Львівського університету. У студентські роки займався підпільною діяльністю, за що був заарештований польською поліцією та позбавлений офіцерського чину через причетність до УВО.

Колодзінського друзі характеризували як людину скромну й незвичайно солідну, чемну і ввічливу, але не говірку. Відзначали силу волі і велику витривалість. Коли брався за якусь справу, доводив її до кінця. Був спокійний, зрівноваженої вдачі, завжди дотримувався обіцянок.

Свою першу нелегальну брошуру, яка вийшла 1929-го підписав псевдонімом «Михайло Буджак». Це було дівоче прізвище матері. Пізніше був відомий як "Гузар".

Після повернення з чергового  ув’язнення, у 1933-му Колодзінський виїхав за кордон у розпорядження Проводу українських націоналістів.

У січні 1939-го повернувся до України, щоб очолити генеральний штаб збройних сил нещодавно проголошеної автономної Карпатської України "Карпатську Січ".

Колодзінський організував охорону кордону, державних установ, створив бойові залоги, проводив військовий вишкіл добровольців та відкрив старшинські курси. «Карпатська Січ» налагодила постачання зброї з-за кордону. Її військові відділи, заручившись підтримкою місцевого населення, роззброювати чеські військові залоги.

Він розробив план розбудови збройних сил Закарпаття власними засобами.

18 березня 1939-го. на той час уже полковник, «Гузар» разом з групою січовиків у лісі натрапили на мадярський підрозділ і були заарештовані та доправлені до Солотвина. 19 березня 1939-го після допитів його та ще 15 січовиків розстріляли в соляній шахті.

В одному з листів до матері Колодзінський писав: «Моліться й дальше за мене й за моїх товаришів, бо наша справа чиста і свята. Ми лише любимо Україну так далеко, що й життя за неї віддамо, а таку любов Бог благословить».

Найвідоміша праця Колодзінського має назву «Українська воєнна доктрина». Поява цієї книги стала епохальною подією для подальшого розвитку української військової думки XX століття. Ця праця у трьох частинах написана між 1935—1937 роками. У рукописному варіанті поширювалась серед членів ОУН до моменту свого першого друкованого виходу вже після героїчної смерті автора у 1940 році. Саме в цій роботі Михайло Колодзінський одним із перших у вітчизняній науці історично обґрунтував роль та місце збройних сил у створенні національної модерної держави.

Коментарі

Читайте також