Анатолію через два місяці виповниться 60 років, тому не дивно, що його позивний – Дід. Загальний армійський стаж Діда – 20 років, недавно він отримав спеціальну відзнаку Міноборони – «20 років сумлінної служби».
Як зазначають на сторінці 128-ї ОГШБр, строкову службу боєць пройшов ще в часи СРСР, причому служив у Афганістані, тому є учасником бойових дій ще з тих пір.
За два роки служби в Афганістані Анатолій отримав бойові нагороди, в тому числі орден Червоної зірки.
"Я вивів нашу групу із засідки. Коли душмани відкрили вогонь, наказав зайняти кругову оборону й по одному відходити. Уся група тоді вийшла без втрат", — згадує Анатолій.
У 1990-му, після звільнення з армії, чоловік працював на цивільних роботах у себе вдома на Хмельниччині. Наступний армійський етап життя в Анатолія почався в 2017-му – він добровільно пішов у військкомат і підписав контракт із ЗСУ. Кілька років служив у зоні АТО-ООС у одній із артилерійських бригад, а в 2022-му перевівся в піхотний підрозділ 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Зараз Дід служить оператором ПЗРК, виїжджає на бойові позиції прикривати з повітря піхоту, за потреби чергує в МВГ (мобільні вогневі групи) й працює з крупнокаліберного кулемета «Браунінг» по «Шахедах». Він жодного разу не відмовився виїжджати на бойові завдання, ніколи не шукає приводу залишитися в тилу.
– Мені казали, що я найстарший боєць у бригаді, але почуваю себе цілком добре. По фізичній підготовці (наприклад, коли треба пробігтися в броніку на бойових позиціях) можу дати фору набагато молодшим хлопцям. У мене стара закалка…
Маючи бойовий досвід із кількох воєн, Дід може порівняти умови армійської служби в різні періоди – радянський і український.
– Служба в ЗСУ й радянській армії – це небо й земля. По-перше, тут немає такого гидкого явища, як дідівщина. В Афганістані в нашому підрозділі дідівщини теж не було, бо за неї можна було й кулю отримати від своїх. Але в «учебці» сержанти знущалися із солдатів на повну. Та й ставлення командирів у радянській армії – скотське. А тут ми, як у великій родині, кожен стоїть за товариша горою. Зате якщо порівнювати бойові дії, то на цій війні набагато небезпечніше. В Афганістані не було дронів, а зараз під час крайнього бойового виходу на мене двічі скидали вибухівку.
Через два місяці, по досягненні 60-річного віку, Анатолій буде звільнятися. Планує повернутися додому, на Хмельниччину і спочатку як слід відпочити.
– Буду ходити на риболовлю, а потім займуся будівництвом дачі для дружини. Однозначно нудьгуватиму за бойовими товаришами, але ми залишимося на зв’язку…
