Антон (Борода) — гранатометник гірсько-штурмового підрозділу 128 ОГШБр, у бригаді він уже четвертий рік, пройшов кілька ротацій у зоні ООС і воює з самого початку повномасштабної війни. Військовому 36 років, дома на Дніпропетровщині його чекають батьки, дружина й син.
Військовий каже, що найважче з початку російського вторгнення було в перші тижні, розповідають на Facebook-сторінці бригади.
Ми зупиняли ворога на Запоріжжі. Тоді дуже активно працювала російська авіація, їхні вертушки залітали прямо на наші позиції й накривали вогнем із неба. Але ми вистояли. Пізніше, на Бахмутському напрямку, в мене був найближчий контакт із ворогом, "вагнери" підходили майже впритул. Тоді я отримав контузію — артилерійський снаряд прилетів на бруствер, вибухова хвиля пішла в мій бік.
Чоловік пройшов лікування, після якого повернувся в підрозділ.
Звичайно, тут непросто, коли виходиш на позиції, завжди думаєш, чи повернешся. Зате хороший колектив — товариші, на яких можеш покластися. Мій контракт давно закінчився, але поки воєнний стан, буду тут. Дома чекає 15-річний син, і я не хочу, щоб він теж воював. Це найкраща мотивація
