Сонгджін, 25-річний громадянин Південної Кореї, переїхав до Ужгорода разом із батьками, де проживав протягом 10 років. Зараз він мешкає та навчається в Празі, де вивчає дизайн.
З початком повномасштабного вторгнення він, разом із своїми рідними, надавав допомогу вимушеним переселенцям, пише Суспільне Закарпаття. Щоб підтримати Україну, Сонгджін переклав пісню "Червона рута" на корейську мову та заспівав її. Відео він опублікував у своєму тік тоці.
— Чому ви вирішили перекласти на корейську мову пісню "Червона рута"?
— Коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, я та моя сім'я опинилися біля кордону зі Словаччиною. Ми надавали допомогу переселенцям, передаючи різні екстрені припаси. Одного разу я помітив, що багато українців почали співати пісню "Ой у лузі червона калина", і мені це дуже сподобалося. Відверто кажучи, до того моменту я не знав про неї. Я відчуваю Україну, як свою батьківщину, ця пісня сильно горіла у моєму серці і чомусь захотів перекласти її на свою рідну мову для корейців, щоб вони могли почути її. Ось як я записав "Червону руту", я не очікував, що так багато українці будуть дивитися відео з нею. Я був дуже радий, що багато українці відчували радість від маленького відео, яке я зробив. Я тепер граю в одній українській музикальній групі “Between Umbrellas”. Ми також виконуємо пісні Володимира Івасюка.
— Як зараз ваші друзі в Південній Кореї сприймають події в Україні?
— Південна Корея підтримує Україну, і всі мої друзі теж виражають підтримку. Тому багато корейців навіть приїжджали до кордону, щоб допомагати та виразити підтримку. Законами Південної Кореї нам заборонено бути в країнах, де ведеться війна. Тому і наша сім'я перебувала біля кордону.
— Чи плануєте в майбутньому знову повернутися до України?
— Звісно! Україна — це моя батьківщина, де я виріс, де пройшла половина мого життя. Тому, звісно, я буду повертатися. Я також планую часто відвідувати своїх батьків. Я виріс в Ужгороді, тому у мене є друзі зі школи і церкви. Оскільки у нас є дім в Україні, наша держава, Корея, дозволила нам перебувати в Україні. Тому мої батьки все ще живуть в Ужгороді.
— Чому ви та ваші батьки вирішили переїхати в Ужгород?
— О, це довга історія, але неординарна. Коротко кажучи, мій батько є пастором протестантської церкви. Його було відправлено в Україну в 1995 році для служіння в українських церквах. Йому сподобалось тут, і разом із дружиною з Кореї вони вирішили лишитися жити в Україні. Протягом 10 років він служив у різних українських церквах і надавав допомогу ромському народу в Закарпатті. Нині він допомагає людям з обмеженими можливостями та інвалідам у селі Глибоке. Мої батьки вірять у необхідність передавання любові Бога всім людям, яким вони можуть це зробити.
— Що ви хотіли б побажати українцям?
— Я знаю, наскільки важко і стресово переживати кожен день, чуючи, що відбувається у своїй країні. Схожа ситуація була в самій Південній Кореї, але, як ви бачите, за ці короткі десятки років, Корея стала однією з найбагатших країн світу. І я вважаю, що це все завдяки тому, що корейці намагалися допомогти іншим країнам світу. Тож хочу сказати, щоб ви любили та підтримували Україну. Також покажіть красу українців. Не здавайтеся, Корея, і весь світ є з вами! Україна переможе!
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
