Ім’я Ервіна Ацела сьогодні майже невідоме у Мукачеві, хоча його біографія поєднує історію міста, велику еміграцію, американський спорт і журналістику світового рівня. Випускник Мукачівської гімназії, один із засновників першого спортивного товариства міста, автор публікацій у The New York Times і фехтувальник збірної США на Олімпіаді 1928 року - його історію у своєму матеріалі повертає з забуття Олександр Цепурдей.
Ця стаття є спробою реконструювати життєвий шлях Ервіна Ацела на основі десятків газетних публікацій, спортивних звітів і документів його епохи. Більшість наведених фактів походить із джерел, опублікованих за життя самого Ацела, що дозволяє побачити його таким, яким його знали сучасники. Фотографії вдалося віднайти завдяки допомозі американського історика фехтування Andy Shaw, який спеціалізується на історії збірної США та олімпійського руху (Andy Shaw - U.S. Fencing Historian).
У липні 1928 року закарпатська газета Az Őslakó повідомила своїм читачам незвичайну новину. На Олімпійських іграх в Амстердамі у складі збірної США з фехтування виступатиме уродженець Мукачева доктор Ервін Ацел. Для мешканців Підкарпатської Русі ця звістка була особливою. Минуло вже майже п'ятнадцять років відтоді, як він залишив Мукачево і виїхав до Америки, однак місцева преса й далі вважала його своїм. Представляючи майбутнього олімпійця, газета писала: «Доктор Ервін Ацел — видатний фехтувальник, журналіст, знаменитий син Aczél tata, який закінчив гімназію в Мукачеві». Ця коротка характеристика напрочуд точно передавала його життєвий шлях: випускник Мукачівської гімназії, журналіст, спортсмен і представник однієї з найвідоміших родин міста.
Батьком Ервіна був популярний мукачівський письменник і гуморист Aczél tata – Мікса Штальбергер, якого сучасники називали «Нестором письменників Підкарпатської Русі». Документи свідчать, що родина використовувала подвійне прізвище Aczél/Stahlberger, а німецьке слово Stahl і угорське acél мають однакове значення – «сталь».
Цікаво, що ще до еміграції до США Ервін підписувався як Dr. Acél–Stárhemberg Ervin, а в американській пресі перших років після переїзду виступав як Dr. Ervin Acel-Starhemberg. Це дозволяє припустити, що форма Stárhemberg була пов'язана зі старішою родинною традицією, тоді як прізвище Aczél (Acel) уже стало основною формою самоідентифікації родини. Пізніше друга частина прізвища поступово скоротилася до ініціалу «S.», а в історію американського спорту Ервін увійшов як Ervin S. Acel.
Навряд чи хтось із його колишніх учителів міг уявити, що випускник гімназії з берегів Латориці одного дня представлятиме Сполучені Штати на Олімпійських іграх, писатиме для The New York Times і стане одним із найкращих шаблістів Америки. Та історія Ервіна С. Ацела виявилася значно цікавішою за звичайну спортивну біографію.
Мукачівський гімназист
Ервін Ацел народився 18 грудня 1888 року в Кішварді у комітаті Саболч. Проте справжнім містом його юності стало Мукачево. У випускному повідомленні Мукачівської державної гімназії за 1906 рік серед випускників знаходимо запис: Aczél Ervin, izr., Kisvárda, 1888. decz. 18., jel. érett., jogi. Це означало, що юнак, юдейського (єврейського) віросповідання, склав випускні іспити з відзнакою і вступає на юридичний факультет.
На початку ХХ століття Мукачівська гімназія була одним із найкращих середніх навчальних закладів регіону. Тут навчалися діти з Березького, Ужанського, Угочанського та Мармароського комітатів. Окрім класичних наук (латина, математика, філософія), в гімназіях того періоду велика увага приділялася фізичному вихованню. Саме тут формувалося покоління майбутніх чиновників, адвокатів, лікарів, журналістів і громадських діячів. Фехтування часто викладалося як регулярна позакласна дисципліна. Тож, ймовірно, саме у гімназії Ервін отримав перші навички з цього виду спорту. Саме тому через десятиліття міжвоєнна преса називатиме його мукачівським фехтувальником.
Після закінчення гімназії Ацел навчався на юридичному факультеті Будапештського університету. Його ім'я неодноразово зустрічається в «Альманасі Будапештського королівського угорського університету» серед студентів юридичного та державознавчого факультету за 1906–1913 роки. Це дозволяє простежити його університетські студії після закінчення Мукачівської гімназії. У щорічнику університету за 1912–1913 навчальний рік Ервін Ацел уже фігурує серед докторів права. Таким чином, юридичну освіту він завершив не пізніше 1913 року, ще до переїзду до США.
Втім, майбутній правник не обмежувався лише університетськими студіями. Уже в студентські роки він почав виступати як публіцист. Найдавніша відома нині згадка про його журналістську діяльність датується 1907 роком. У католицькому журналі Katolikus Szemle з'явилася полемічна стаття, автор якої критикував Ервіна Ацела за публікацію «A renovált babona» («Оновлене забобонство»). Оглядач звинувачував молодого автора в тому, що той «найгрубішим чином висловлюється про найсвятіші речі католицької релігії». Сам факт такої публічної полеміки свідчить, що двадцятирічний Ацел уже був достатньо помітним учасником суспільних дискусій.
Паралельно з навчанням і журналістською діяльністю Ацел активно шліфував майстерність у фехтувальних залах Будапешта. Ймовірно, його спортивною базою була секція університетського клубу BEAC (Budapesti Egyetemi Atlétikai Club), який на початку ХХ століття належав до провідних спортивних осередків Угорщини. Саме в університетському середовищі майбутній олімпієць отримав перший серйозний досвід спортивного фехтування, що згодом привів його до лав найкращих шаблістів США.
Паралельно Ацел не втрачав зв'язку з рідним Мукачевом. У 1910 році в місті виникло перше спортивне товариство – Munkácsi Sport Egyesület (MSE), яке стало центром спортивного життя напередодні Першої світової війни. Серед його засновників були депутат угорського парламенту Янош Недецеї, директор Мукачівської гімназії Альберт Ергелі та 22-річний правник Ервін Ацел. Уже тоді проявився інтерес молодого юриста до організованого спорту, який згодом приведе його до олімпійських доріжок Амстердама та керівних посад в американському фехтуванні.
Через майже тридцять років, у ювілейній статті до 30-річчя MSE, празька газета Prágai Magyar Hírlap писала: «Фехтування /в MSE/ культивували надзвичайно інтенсивно, і в особі д-ра Ервіна Ацела спортивний світ отримав олімпійця». Це свідчення особливо цінне тим, що походить від самих мукачівців. Для них Ацел залишався частиною історії міста навіть тоді, коли вже давно жив у Нью-Йорку.
Від Мукачева до Москви
3 січня 1914 року в будапештській газеті Világ, одній з найвпливовіших ліберальних газет Угорщини початку ХХ століття, з'явилася велика стаття молодого журналіста під назвою «Munkácstól Moszkváig» – «Від Мукачева до Москви». Сьогодні вона виглядає дивовижно сучасною. Ацел аналізував причини бідності русинського населення Карпат, масової еміграції до Америки та соціальної відсталості верховинських сіл. Він детально описував становище селянських господарств, боргову залежність громад та економічні труднощі, які змушували тисячі людей залишати рідний край.
Особливо показовим є приклад Драгобратфалви – сучасного села Доробратова у Мукачівському районі. Ацел описував, як громада загрузла в боргах через невдалі фінансові рішення місцевої влади і десятиліттями мусила розплачуватися за помилки чиновників. На його думку, причини проблем були насамперед соціально-економічними. Молодий автор писав: «Треба принести в гори хоча б трохи ліберального світогляду, трохи доброго врядування». Для Угорщини 1914 року це була доволі смілива позиція.
Стаття з'явилася саме в той час, коли всю країну сколихнув Мармарош-Сигетський процес над групою закарпатських русинів, яких влада звинувачувала у проросійській діяльності. На відміну від багатьох урядових публіцистів, Ацел не бачив вирішення проблеми в репресіях і судових переслідуваннях. Він фактично виступав як правозахисник місцевого населення, наголошуючи, що головними причинами невдоволення є не політичні інтриги, а бідність, безпросвітність і відсутність перспектив. Саме вони, на його думку, робили карпатських селян особливо вразливими до зовнішньої пропаганди.
Через понад сто років цей текст читається не лише як історичний документ, а й як свідчення того, наскільки добре майбутній олімпієць знав Закарпаття та наскільки рано сформувалися його ліберальні й гуманістичні погляди.
Америка замість війни
Навесні 1914 року Ервін Ацел прийняв рішення, яке змінило все його подальше життя. 21 березня він піднявся на борт лайнера President Lincoln у Гамбурзі, а 3 квітня зійшов на берег у Нью-Йорку. За неповні два тижні молодий доктор права і журналіст із Мукачева опинився в одному з найбільших міст світу – саме там він згодом стане редактором, олімпійцем і одним із провідних американських шаблістів свого покоління. Від прибуття Ацела до Нью-Йорка до початку Першої світової війни залишалося лише чотири місяці. Коли він сходив із трапа в Нью-Йорку, Австро-Угорщина ще існувала, Франц Йосиф був імператором, а Мукачево залишалося звичайним містом Угорського королівства. Ніхто не міг передбачити, що вже за кілька місяців світ, який він залишив за спиною, почне стрімко зникати. Закарпатська преса пізніше повідомляла, що він поїхав до Америки «для продовження навчання», однак реальні обставини були, ймовірно, складнішими. На той час Ацел уже мав докторський ступінь з права, досвід публіцистичної діяльності та ім'я, відоме читачам ліберальної угорської преси. Навряд чи його можна було вважати звичайним студентом.
Переїзд до Нью-Йорка відкривав перед молодим правником і журналістом значно ширші можливості, ніж кар'єра провінційного адвоката в Угорщині. Саме тут він отримав змогу працювати у великій багатомовній пресі, брати участь у суспільних дискусіях міжнародного масштабу та реалізувати свої інтереси до політики й економіки. Якщо в Мукачеві та навіть Будапешті він був перспективним молодим автором, то в Нью-Йорку міг стати учасником світового інформаційного простору.
На відміну від багатьох емігрантів із Карпатського регіону, Ацел прибув до Америки вже добре освіченим фахівцем. Він швидко інтегрувався в американське суспільство. Працював у пресі, виступав із власними економічними та суспільними проектами, публікувався англійською мовою, а його статті та коментарі з міжнародних питань привертали увагу таких видань, як The New York Times. Саме в Америці він повною мірою реалізував себе як журналіст, редактор, громадський діяч і згодом — спортсмен міжнародного рівня.
Початок Першої світової війни остаточно змінив його життєві плани. Для Ервіна Ацела Америка виявилася не короткою освітньою подорожжю, а новою батьківщиною. Тимчасова поїздка за океан перетворилася на еміграцію, а Нью-Йорк став його домом на наступні понад сорок років.
21 квітня 1919 року на сторінках The New York Times з'явилася стаття Ервіна С. Ацела, присвячена післявоєнній відбудові Європи. Він запропонував використати заощадження емігрантів у США як джерело інвестицій для держав, що постали на руїнах старих імперій. Серед країн, які, на його думку, могли скористатися такою допомогою, він назвав: Литву, Україну, Польщу, Чехословаччину, Угорщину та Югославію. На перший погляд, це лише один із багатьох політичних текстів журналіста. Однак для українського читача ця згадка має особливе значення. У 1919 році боротьба за українську державність ще тривала. Майбутнє країни залишалося невизначеним. Попри це, випускник Мукачівської гімназії розглядав Україну як окрему політичну та економічну реальність, яку варто включати до планів повоєнного відновлення Європи. Можливо, не останню роль у цьому відіграли його знання Закарпаття та багаторічне знайомство з русинським середовищем Карпат.
Олімпієць Америки
Паралельно з журналістикою Ацел продовжував займатися фехтуванням. У Нью-Йорку він опинився в одному з найсильніших фехтувальних середовищ Америки – New York Athletic Club. Саме там працював легендарний маестро Джорджо Сантеллі, олімпійський чемпіон 1920 року, який 1924 року емігрував до США і став одним із творців американської школи фехтування.
Для Ацела це означало не просто продовження занять спортом, а тренування поруч із найкращими представниками угорсько-італійської шабельної традиції. І робив це Ацел надзвичайно успішно. Уже в 1921 році він увійшов до числа найсильніших шаблістів Америки, виборовши бронзову медаль чемпіонату США. У 1926 та 1927 роках у складі американської збірної брав участь у чемпіонатах Європи, що проходили в Угорщині та Франції. А в 1928 році став учасником Олімпійських ігор в Амстердамі – того самого турніру, про який із гордістю писали газети його рідного міста.
Його спортивні досягнення вражають і сьогодні: учасник Олімпіади 1928 року, резервіст олімпійських команд 1932 та 1936 років, дев'ятиразовий чемпіон США в командній шаблі, шестиразовий призер особистих чемпіонатів США. Понад два десятиліття серед еліти американського фехтування.
Особливо дивує його спортивне довголіття. У 1934 році The New York Times називала його «спритним і досвідченим фехтувальником». У 1935–1937 роках він перемагав чинних чемпіонів США та олімпійців. У червні 1936 року, безпосередньо перед Берлінською Олімпіадою, Ацел знову став бронзовим призером національного чемпіонату США. У 1938 році, у віці майже п'ятдесяти років, він був за один укол від титулу чемпіона країни, виборовши срібну медаль. Того ж року американська преса назвала його «ветераном New York Athletic Club, який виступає у змаганнях майже тридцять років». 1940 року у 51-річному віці Ервін Ацел уже не належав до головних претендентів на індивідуальний титул, але залишався настільки сильним фехтувальником, що входив до складу чемпіонської шабельної команди New York Athletic Club, що вдев’яте виграла титул найсильнішого клубу США. Навіть після завершення активної кар'єри ім'я Ервіна Ацела залишалося добре відомим американським фехтувальникам. У 1945-1948 роках він був секретарем Аматорської фехтувальної ліги Америки (AFLA) – попередниці національної федерації фехтування. А з 1949 року в США вручалася нагорода «Dr. Ervin Acel Medal» для шаблістів-початківців, що свідчить про авторитет колишнього олімпійця та функціонера AFLA в американському фехтувальному середовищі.
Родинна спадщина
Спортивна традиція не завершилася на Ервіні Ацелі. Його донька Грейс Вірджинія Ацел (1922 р.н.) стала однією з найсильніших американських фехтувальниць свого покоління. Вона стала віце-чемпіонкою США з рапіри (1954), двічі здобувала командне «золото», представляла країну на Панамериканських іграх, Під час навчання в Cornell
University вона стала справжньою легендою жіночого студентського фехтування – й на сьогодні залишається єдиною триразовою чемпіонкою IWFA за всю історію організації. 1979 року вона була включена до Зали спортивної слави Корнельського університету. Таким чином родина Ацелів стала справжньою фехтувальною династією.
Повернення забутого імені
24 лютого 1958 року Ервін С. Ацел помер у штаті Нью-Йорк. Некрологи у більшості провідних видань США згадували його як журналіста, колишнього чемпіона США, учасника олімпійської збірної та президента рекламного агентства на Волл-стріт. Ервін Ацел встиг залишити Європу буквально за кілька місяців до того, як Перша світова війна назавжди змінила світ, у якому він виріс. Минуло майже сім десятиліть і тепер Ервін Ацел залишається лише приміткою в американських олімпійських довідниках, Сьогодні його ім'я майже невідоме навіть у Мукачеві.
А між тим перед нами постає постать, яка дивовижним чином поєднала кілька світів. Випускник Мукачівської гімназії. Один із творців першого спортивного товариства міста. Автор статті про життя закарпатської Верховини. Журналіст The New York Times. Олімпієць США. Уродженець Кішварди, якого мукачівці вперто називали своїм. І, мабуть, найкраще його долю описала закарпатська газета ще влітку 1928 року: «Мукачівець на Олімпіаді під прапором Америки». У цих кількох словах справді вмістилося все його життя.
Автор Олександр Цепурдей
Велика подяка Andy Shaw (США), історикові американського фехтування, завдяки якому вдалося віднайти рідкісні фотографії Ервіна Ацела з Олімпіади 1928 року.
