До повномасштабної війни Андрій працював на цегельному заводі, він не мав ні строкової служби, ні тим більше бойового досвіду. Однак у перший же день вторгнення росіян, повернувшись із роботи, зібрав речі й пішов у військкомат.
Як йдеться на сторінці 128 ОГШБр, два місяці він прослужив у роті охорони, згодом долучився до 128-ї ОГШБр. Деякий час боєць зі своїм стрілецьким підрозділом стояв поблизу кордону з Білоруссю. Зараз молодший сержант командує гранатометним відділенням. Разом зі своїми товаришами він воював на Херсонщині, Донеччині та на Запоріжжі.
"Перші реальні бої я пройшов на Херсонщині, – розповідає Андрій. – Командир відділення отримав контузію й вибув, тому на його місце призначили мене. Ми рухалися вперед і під прикриттям БМП займали одну посадку за іншою. Росіяни тоді тікали, але нас постійно крили з арти, міномета й танчиків. До речі, мій перший штурм відбувся на день народження молодшого сина, йому тоді виповнився рік".
Після деокупації Херсонщини бригаду відвели на коротке відновлення, а далі перевели на Бахмутський напрямок. Саме тут Андрій отримав перше поранення й контузію.
"Наш підрозділ тримав позицію в Яковлівці, в якийсь момент росіяни пішли на штурм і почали заходити з флангів. Ми висунулися й заблокували їхнє просування. Ворог був на відстані від 20 до 50 метрів, ми перекидувалися гранатами з підствольників. Це були «вагнери» – профі, а не «м'ясо», вони знали, що роблять. Тоді я й отримав поранення – по мені відпрацював ворожий гранатометник", — згадує військовий.
Пройшовши лікування й реабілітацію, молодший сержант повернувся в штурмову роту – працював із АГС (станковий автоматичний гранатомет), брав участь у зачистках території, займався евакуацією поранених і загиблих, доставляв на бойові позиції провізію й боєкомплект. Під час такого виїзду він отримав ще одне поранення.
"Ми отримали завдання зачистити одну позицію й висунулися туди, але не доїхали – нас накрили з танчика. В тій локації дорога була тільки одна, росіяни знали це і встигли пристрілятися. Мій товариш отримав осколкове поранення в голову, на щастя, шолом витримав. А мені осколками зачепило плече й лікоть, плюс контузія", — розповідає Андрій.
Боєць знову відбув на лікування й реабілітацію, навіть зміг трохи побути вдома з дружиною й дітьми. А відтак повернувся в свій підрозділ.
"Я чудово розумію, що таке воювати в штурмовій роті, але не заморочуюся цим, а просто виконую з товаришами свою роботу. Не жалію, що прийшов сюди. Вважаю себе досвідченим, можу чогось навчити новобранців, передати їм досвід. Якщо буде результат, це вже добре", — зазначає Андрій.
