До Дня матері учасниці гуртка «Юні журналісти» Мукачівського центру дитячої та юнацької творчості підготували особливу добірку текстів. У цих щирих, іноді наївних, а часом дуже глибоких і дорослих словах — усе: любов, вдячність, переживання і надія. Діти пишуть про своїх мам, про буденні речі, які з віком усвідомлюються як найважливіші.
Редакція Mukachevo.net публікує кілька таких текстів — як привітання і як нагадування: цінуйте маму щодня.
Ще у давнину в багатьох країнах світу з особливою повагою ставились до жінки, адже вона дарувала найцінніше – життя. Традиція вшановувати мам існує у різних народів. Офіційне свято – День матері, з’явилося у 1914 році у США, там день, коли мам вітають, дарують квіти відзначають 8 травня, в інших державах, як і у нас, в Україні, де свято припадає на другу неділю травня, встановлені різні дати. Мама, це та людина, з якою, приходячи в цей світ, маля знайомиться першою. Перші очі, які дивляться на нього з любов’ю, перші руки, які голублять, сповивають, перша щаслива усмішка… Мами — берегині людства. Вони щодня виконують копітку, безцінну працю. Вони — все для нас. А ми — для них.
Моя мама ніколи не змушує мене робити уроки чи прибирати свою кімнату. Вона не тисне і не сварить, а просто показує приклад. Щоранку вона швиденько порається на кухні, готує для нас, потім поспішає на роботу, а у вільний час завжди знаходить сили вислухати мене та мого молодшого брата. Я знаю, вона багато працює задля того, щоб ми могли отримати все найкраще, мати вибір та гарне майбутнє. Мама вчить мене бути сильною і незалежною — ні, не словами, а своїми вчинками. Саме своїм життям вона довела, що можна не зламатися, навіть якщо за плечима важке дитинство, поруч немає рідних і ти, така тендітна і беззахисна, одна у незнайомому світі.
Саме вона показала, що коли щось не виходить, не треба плакати — треба думати, діяти, шукати вихід. І тому, якщо я зовсім уже не знаю, що робити — йду до мами за порадою. Вона мій герой. Саме герой, як отой чарівник, що у книжках і мультфільмах поспішає діткам на допомогу. Мама мій приклад, моя підтримка, моя подруга. І саме про таких мам хочеться говорити і не лише у День матері, а щодня.
“ Мамо, звідки я взялася?” — питала я, як це напевне роблять усі маленькі «чомучки», у чотири роки.
“Що мені краще пасує?” — питаю маму уже у підлітковому віці.
“А яка професія мені підійде?” — запитаю напевне ще не один раз.
Я дорослішаю і запитання стають складнішими, але мама не відмахується, а шукає відповідь. І, хочеться вірити, так буде завжди...
Поки є час, цінуймо своїх мам. Якщо мама поруч — обійміть. Якщо далеко — подзвоніть. А якщо ви зараз на кухні, а у холодильнику - мамин торт, сядьте з нею за стіл, нагадайте про свято, подаруйте підготовлений сувенірчик чи просто обніміть і з’їжте з нею хоча б шматочок того тістечка. Можна навіть нічого не говорити, мама зрозуміє, бо кожна мама, і твоя, і моя — по - своєму єдина і неповторна.
Щастя і здоров’я вам, наші рідні матусі!
Анастасія Ливляс.
РІДНА, ЄДИНА
Цей ніжний погляд, дотик і усмішка,
Це перша звістка тобі від мами,
Твій перший крик і вона вже поряд,
Дитя жадане пестить словами.
Чи перший зубчик чи перший крок.
Радіє мама: «Росте дитина,
Їй не важливо – донька, синок…
Її малятко, мрія, родина!
Обійми мами, як вітер теплий,
Що огортає нас кожну мить,
Пораниш пальчик, заб’єш коліно,
Біжиш до мами, вона зцілить.
Мама – це ніжність, це – твої крила,
Сила життєва, твердо це знай,
Де би не був ти - малий, дорослий,
- рідна, єдина , - сказати мамі не забувай!
Олена Костюк
Я БУДУ ХОРОШОЮ!
Доброго вечора, мамочко! Щось мені сьогодні не спиться і, ти не повіриш, але я стала писати листа.
Так, не кілька слів у телефонному повідомленні, а справжнісінького, на папері... Лист мамі. Адже незабаром День матері і ми стандартно будемо вітати мам. Тепер це просто – набрав пару рядочків, натиснув кнопку і: вуаля ! А колись… Я собі уявила , як це – чекати від когось листа, бігати щодня перевіряти поштову скриньку, зупиняти на вулиці тітоньку поштаря: «Мені нічого?». Або малювати дитячу долоньку, щоб тато зрозумів, що донечка підростає. Ой, аж сльоза капнула…
Отак у мене виникла ця думка про незвичний сюрприз. Якщо, звичайно, я все таки дам тобі це прочитати! А може й справді покласти лист у конверт, заштовхати у поштову скриньку, щоб ти знайшла його . Точно буде сюрприз! Подумаю ще над цим…Отже, пишу !
Вже багато років ми з тобою, мамочко, нерозлучні. Відтоді, як ти принесла мене у такому чудному конвертику з лікарні. Пам’ятаєш це фото? Я росла, така смішна,робила перші кроки, а ти підтримувала мене ,щоб дитина не впала. Ти завжди підтримуєш мене й зараз . Я розповідаю тобі про свої проблеми, якісь дівочі таємниці, а ти вислуховуєш, радиш. Правда, інколи ми трішечки сваримося, але ж так буває у всіх, правда? У кожного може бути свій погляд на якусь ситуацію. Тому хочу попросити пробачення за деякі некоректні свої слова чи якісь дії.
Коли почалася війна, я з жахом уявляла собі, що, можливо , доведеться кудись тікати, або, що хтось з нас може загубитися. Ти не уявляєш, як мені було страшно! А може якраз і уявляєш, бо тоді, у ті страшні перші дні лютого, тоді, коли годинами сиділи при свічечці , ми часто говорили з тобою про те, як важко, коли поруч немає рідні. Знаєш , я тоді зрозуміла, що ти в мене така ж, як я, слаба дівчинка, тільки більш доросла та ще й з двома дітьми на руках. Ти нарікала, що майже забула запах, голос, звички своєї мами. А я тихенько слухала тебе і думала: «Тільки б ти була поряд, бо даєш мені захист, турботу і навіть страх перед невідомим відступає».
А знаєш, мамочко, що мені ще пригадалось?! Коли я зрозуміла, що ти вагітна і у мене незабаром буде братик чи сестричка, я страшенно переживала . Чомусь вирішила, що ви з татом будете любити оте нове дитинча, а про мене забудете. Я ревнувала тебе, і коли ви з татом говорили про це або коли ти гладила свій кругленький животик, я втікала, забивалася у якийсь куточок, супилася, а інколи й плакала.
Ой, як ти сміялася, коли я нарешті все ж з риданням розповіла тобі про свої переживання.
- Дурненька, я завжди любитиму тебе!
І я ніколи-ніколи за ці роки не засумнівалась у твоїх словах. Зараз я відчуваю себе досить дорослою, намагаюся бути відповідальною. Можу приготувати їжу, стараюся без нагадувань виконувати «домашку», але, як і в дитинстві, завмираю від такого щемливого почуття щастя, коли ти просто обіймаєш мене за плечі. Рано чи пізно я піду з-під вашого з татом батьківського крила, тому, як
скнара, складаю собі у скарбничку пам’яті особливі моменти: наші відверті розмови, сімейні свята, спільний відпочинок, спільні пустощі. Не хочу, щоб туди потрапили й спогади про непорозуміння чи образи. Тому, вітаючи тебе, матусю, ще раз прошу вибачення і обіцяю: «Я буду хорошою!»
Люблю тебе, мамочко! Зі святом!
Твоя донька Аліна Красновська
