23-річний Джага Джага Алі та 18-річна Ханна Осман Мохамед із сомалійської столиці Могадишо четвертий рік живуть в Україні. Останні три — в Мукачеві на Закарпатті.
— Поки не знайшли роботу, щоб купити квартиру. Живемо в пункті для біженців, — розповідає англійською Ханна. Чоловіка немає вдома — пішов у місто по хліб.
У п'ятницю в обід смаглява жінка годує молоком 4-місячну доньку Сару. 1,5-річний син Абдул Азіз стрибає по широкому двоспальному ліжку, вмикає невеликий телевізор.
— В Україну потрапила 15-літньою. Доти жила з мамою і двома малими сестрами в Могадишо. Батько помер дуже давно. Ми мали квартиру в столиці. У школу ходила тільки тоді, коли мама могла мене туди відвести. Одну не пускала, щоб мене не викрали або не пристрелили. Ледве закінчила п'ять класів — вмію трішки читати й писати.
У нашій країні багато молоді вивчають англійську, щоб виїхати із Сомалі. По сусідству з нами жила жінка, яка безкоштовно навчала дітей іноземної мови. Мама мене записала до неї. Коли мені минуло 15 років, домовилася з якимись людьми, аби вивезли мене в одну з країн Європи. У Сомалі члени угруповання "Аль-Шабаб" ходили по домівках і забирали молодь. Хлопців брали воювати, а дівчат — собі за жінок. Сперечатися не було сенсу — тебе ніхто не питав. Якщо батьки відмовлялися віддавати дітей, їх убивали.
Із Сомалі Ханну вивезли до Кенії.
— Якийсь чоловік вночі забрав мене і ще одну сім'ю. Звідти нас доправили літаком до Москви. Сюди везли автомобілем, інколи доводилося йти пішки. Рік я прожила у Вінниці. Там познайомилася із Джага Джага, він теж родом із Могадишо. Коли запропонував заміж, я довго не думала. Нас одружили в мусульманській общині, але, кажуть, в Україні ці папери не визнають.
2009-го пара спробувала втекти до Європи.
— В Виннице мы жили с какой-то справкой, — вимовляє російською. — Мені сказали, що з цим документом поліція мене не чіпатиме. Коли я була на другому місяці вагітності, якісь люди привезли нас до кордону й розповіли, що за дротом — уже Словаччина. Але не встигли перейти, бо поліцейські нас упіймали.
Ханна з чоловіком попросили в Україні притулку.
— На документи чекали два роки. Багатьом сомалійцям відмовляють, але торік я пройшла відповідну процедуру й отримала посвідчення біженки. Чоловіку видали ще майже за рік.
У травні Ханна народила доньку Сару.
— У Мукачеві до нас ставляться по-різному. Коли народжувала, одні лікарі співчували, а інші дивилися зневажливо. На вулицях інколи обзивають. Кажуть, що ми їмо чужий хліб. Тому виходжу гуляти з дітьми нечасто. Тільки біжу на базар, щоб дещо купити, і назад.
Продукти родина одержує від держави.
— Нам видають консерви, борошно, овочі, крупи, макарони. На дітей отримую молоко. Коли народилася Сара, подарували візочок, періодично видають підгузки. Джага хоче влаштуватися перекладачем із сомалійської на російську. Якщо не знайде роботу, будемо просити, щоб нас переселили в якусь із країн Європи.
