Закарпаття ризикує втратити свою культурну візитівку – Закарпатський народний хор
Заслужений Закарпатський народний хор відомий, напевно, кожному закарпатцю. Ним прийнято хизуватися: найстаріший, найдосвідченіший колектив, оберіг закарпатського народного мистецтва, візитівка краю і так далі. Але що конкретне стоїть нині за всіма цими хвалебними словами? Виявляється, не так багато. Було би великим перебільшенням сказати, що обласна влада не звертає уваги на проблеми хору, однак коштів, що виділяються сьогодні, колективу явно недостатньо… За тривалу історію свого існування колектив пережив багато чого, але навряд чи його члени думали, що колись опиняться на межі виживання. Докладніше про стан справ у хорі ми поговорили з багаторічним працівником хору, який віддав колективу більшість свого життя, Кларою Федорівною Балог:
– Найбільш мені боляче, що ми на 61-й рік свого існування, дійшли до такого негативного ставлення до мистецтва, культури, – розповідає Клара Федорівна. – Боляче, що люди вивчаються в училищах культури, а вже через рік-два звільняються з Хору через дуже низьку заробітну плату. На папері мають 700 грн, а на руки отримують 450-500 – це дуже мала сума. Особливо важко за таких умов танцювати, бо це фізична праця, тому треба краще харчуватися, а зарплата не дає можливість триматися у кондиції. Прикро, що наші кращі сили працюють нині на заводах чи в торгівлі. Пройдіться по Корзо. Де побачите найгарніших дівчат – це все наші колишні артистки, бо продавець отримує 1000 грн з гаком. Я вважаю, що уряд повинен звернути увагу на такий стан речей.
І особливо достойний уваги Закарпатський народний хор. Тому що ми – єдиний колектив в Україні, який збагачує та пропагує народне мистецтво національних меншин краю. Наш ансамбль співає на шести мовах. Тому, коли кудись виїжджаємо на гастролі, нам кажуть, що ми привезли Європу. У нас культура та манера співів та танцю така, що відчувається – на Закарпатті культура поєднує в собі фольклор багатьох народів. Наші пісні виконують колективи з інших регіонів, бо вони дуже мелодійні і різноманітні. Отож гурт вартий того, аби бути національним. Подібні колективи є у всіх областях, але такого багатого репертуару не має жоден.
Тому маю велике прохання до нашої влади, аби допомогли утримати наш колектив.
Колись нам дуже допоміг Віктор Балога, завдяки чому 2 роки не було плинності кадрів. Не хочу сказати, що нині ОДА не звертає на нас уваги, але не настільки глибоко вникає у наші проблеми. Може, ми мало зверталися, але це повинно робити управління культури. А воно не надто активне. Я розумію, що на Закарпатті є багато колективів, проте Закарпатський хор єдиний у своєму роді. Він виступав ще у 1951 році у Большому театрі в Москві, де мали честь виступати з кращими українськими колективами, хоча хор був ще зовсім молодим, а на концерті було присутнє все політбюро СРСР на чолі з Йосипом Сталіним. Закарпатський хор виступав на найпрестижніших сценах Раданського Союзу – і в Прибалтиці, і в Ленінграді, і на Далекому Сході тощо. Ми виїжджали на гастролі не менше ніж на 1-2 місяці. А нині не можемо поїхати бодай до Мукачева, бо немає грошей на транспорт, а нас, все ж таки, 80 чоловік.
– Наскільки серйозно стоїть питання існування хору? Він може припинити своє існування, якщо не отримає допомогу?
– Припинити існування не може, бо, все ж таки, завжди знайдуться такі ентузіасти, що працюватимуть навіть за мізерну зарплату, але якість знизиться. Намагаємося всіма силами утримувати колектив, але сил вже не вистачає. Нині такий стан, що вже немає взуття для танців. Воно настільки обірване, що навіть шевці-цигани не хочуть ремонтувати. Колись ми кожен рік оновлювали гардероб, особливо танцюристів. Адже на один концерт потрібно 6 костюмів.
– Коли востаннє серйозно оновлювали гардероб?
– Ой… Повністю оновлювали дуже давно. У нас дуже дорогі костюми, тому вишивки знімаємо і пришиваємо на новий матеріал. Хоча так і не годиться, але мусимо виходити з положення.
Ми були на прийомі у голови облради Михайла Кічковського разом з директором філармонії та новим художнім керівником хору. Він нас дуже добре прийняв і пообіцяв, що обласна рада допоможе. Хоча більше ніж 50% доплати дати нам не можуть, але вихід з ситуації знайти реально.
От як роблять у Івано-Франківську? Там є такий же ансамбль, як і наш, але вони виконують лише гуцульські номери. Так вони щоквартально отримують преміальні. До того ж часто їздять на гастролі до сусідньої Польщі. Там актори забезпечені житлом та харчуванням і до того ж мають по 10 доларів добових. А Закарпаття має купу кордонів. До нас приїжджають словаки, чехи, угорці, румуни. То ж чому наші високопоставлені чиновники не скажуть іноземцям, що в нас є такий колектив як Закарпатський народний хор, який може виступити на різноманітних святах?
– А чому самі не запропонуєте свої послуги?
– Та можемо запропонувати, але ж хто оплачуватиме дорогу, проживання, харчування? В тому ж таки Франківську все оплачує ОДА. Про подібне має домовлятися обласна адміністрація. До нас же приїжджають працювати іноземні бізнесмени. Чому б їм не сказати, щоб організували гастролі в свої країни? Наприклад, коли я бувала в Канаді, нас завжди просили, аби хор приїхав виступити, але не знаходилося менеджера, котрий би організував поїздку, а Міністерство культури не має грошей. А якщо й відправляють за кордон, то київські колективи. А нас ні, бо ми за Карпатами. Чи ми такі нерідні, а своя сорочка ближче до тіла, чи ще чомусь, але на нас уваги не звертають. Хоча куди б наш колектив не поїхав, всюди повний зал і чудовий прийом.
— Скільки тепер маєте гастролей на рік?
– Майже не маємо! Цьогоріч були лише у Хмельницькому. Нас запрошували виступити на «Гуцульській бринзі» в Рахові, але не поїхали, бо не мали чим заплатити за автобус та відрядні бодай за один день.
– А якщо ваші прохання виконають і гроші на зарплати та інше виділять, чи прийде молодь? Чи є в нас творчий потенціал?
– Безумовно, молодих хороших кадрів у нас дуже багато. Якби нам дали статус національного, то у нас була би черга на роботу.
Наталія Петій-Потапчук, художній керівник Закарпатського народного хору про те, чи здатен колектив заробляти
– Думаю, що, як професійний колектив, хор в принципі заробляти на себе цілком спроможний. Але для цього мають бути створені необхідні умови. Якби була відповідна заробітна плата, люди мали де проживати, тоді колектив зміг би приносити прибуток. Я, як художній керівник, повинна мати можливість взяти того, кого я хочу. А талановитих людей в нашій області дуже багато і більшість з них не мають роботи. Вони не хочуть іти в хор через низьку зарплату та відсутність умов. У нас перевага віддається популярній музиці, різним шоу-програмам, а народне мистецтво завжди вимагає дотацій, підтримки держави та заохочення. От якби така підтримка була, і не лише з боку влади, а й меценатів, тоді б ми могли залучити людей, які мають високі вокальні, хореографічні дані, хороших музикантів.
Народний колектив – це як генетична пам’ять народу. Якщо культурні надбання не передаватимуться з покоління в покоління: традиції, манера виконання танцю, пісні, все втратиться.
Якби нам запропонували стартовий капітал, гадаю, через півроку, ми вже могли би бути прибутковим колективом. Бо навіть більшість людей, які зараз є в колективі, хочуть і можуть якісно виступати. Але як працювати, якщо навіть новий одяг практично не купується? Хоровій групі взагалі, може, десятками років нічого не шилося. Це ж неможливо, бо кожен танець, кожна пісня вимагають свого костюму. Тільки тоді буде довершений образ професійного колективу. Якщо чогось не вистачає, це кінець. У Закарпатському хорі костюм має бути найкращий, бо народну пісню і танець треба показувати в найкращому – ми ж презентуємо народ. Наша народна творчість неповторна і цю неповторність ми маємо показати у всьому: у піснях, одязі, інструментах, манері подачі.
Павло Мешко, директор Закарпатської обласної філармонії про варіанти виходу зі скрутного матеріального становища
– У принципі не можна сказати, що в нас дуже велика біда. З проблем можна відзначити плинність кадрів, заробітну плату. Коли Віктор Балога був губернатором, він дав членам хору 50% доплати, виплачується вона й дотепер, тому в них більша зарплата ніж у інших працівників філармонії – 500-600 грн. у декого й до тисячі, тобто, є за що працювати, бо нині не на кожному підприємстві можна отримати такі гроші. Хочу подякувати облраді за те, що виділили нам кошти на придбання власного автотранспорту. Тому що майже всі прибутки, які ми отримували від гастролей, концертів, «з’їдав» транспорт. Тепер, можливо, матимемо можливість преміювати співробітників філармонії. Насамперед це стосується Закарпатського хору.
Але все ж таки хотілося б, щоб колектив міг гідно творити. Тому ми звернулися до голови ради, щоб нам надали разову допомогу. Збільшити доплату законодавством заборонено, але дозволено давати разові допомоги. Раз в квартал сесія, голова облради і губернатор можуть своїм вольовим рішенням виділити допомогу. Якщо все буде добре, то 26 жовтня депутати затвердять відповідне рішення і ми зможемо дати акторам більшу зарплатню. Тоді могли б платити рядовим членам хору близько тисячі гривень. Загалом думаю, цей рік зробив певний прорив у філармонії. Це помітив багато хто, бо в нас і багато нових колективів з’явилося. А проблеми є в усій країні.
Юрій Глеба, начальник управління культури ОДА про те, чи потрібен області Закарпатський хор і як влада планує йому допомогти
– Питання потрібен нам Закарпатських хор чи ні, взагалі не існує. Однозначно і беззаперечно — потрібен. Все ж таки Закарпатський хор – це візитна картка Закарпаття, відображення народної творчості, професійного мистецтва. Закарпатський хор був, є і буде. Це один із, на жаль, небагатьох колективів на теренах України, який залишився в такому форматі. Інша річ, що існує ряд проблем, які вирішуються не так легко. Проблеми Закарпатського хору – це насамперед створення умов для людей: артистів, виконавців, носіїв народного мистецтва. Це й заробітна плата, і місце проживання, і ефективність використання, і матеріальна база (інструменти, костюми, транспорт тощо). Цьогоріч відбулися зміни в керівництві колективу, готуємося до проведення атестації. Все це робиться з єдиною метою: покращення художнього рівня, і я думаю, що ми на правильному шляху. Нинішній керівник колективу, заслужений працівник культури України Наталія Петій-Потапчук, людина професійна.
Перше, чим тепер займається управління культури – вирішення проблеми транспорту. Сьогодні (9 вересня – Авт.) відбудеться тендер, до кінця року це питання буде знято. Друге завдання – поновлення костюмів, пошиття взуття для балетної групи, інші театральні реквізити. Паралельно виноситься на розгляд підвищення заробітної плати. Що я маю на увазі? Ставки, які мають артисти, встановлює не управління культури і не обласна рада – вони встановлені законодавством. Ми мусимо бути слухняні у фінансових питаннях, бо за кошти держави треба відповідати. На сьогоднішній день артист Закарпатського хору отримує свій оклад та передбачені доплати за вислуги плюс 50% за інтенсивність. Але це теж невеликі гроші – 500-600 грн. Молодій людині за ці кошти прогодуватися і утримувати сім’ю надзвичайно важко. Керівництво колективу та громадськість області звернулися до управління, облради та ОДА з проханням якимось чином віднайти шлях допомоги. Ми підготували розрахунки, подали пропозицію на сесію обласної ради і, думаю, знайдемо можливість шляхом впровадження системи преміювання трошки підвищити зарплату.
Що стосується перспектив, то, щоб колектив ожив і запрацював, треба увійти в державну програму гастрольних поїздок. Я цього тижня виїжджаю до Києва, у Міністерство культури, де з’ясовуватиму ці питання. Безперечно треба лобіювати, доводити, що нам це необхідно.
Від автора.
Зі слів наших співрозмовників зрозуміло, що проблем у Закарпатського народного хору вистачає і, попри скруту, їх треба вирішувати. Безумовно, втрата такого самобутнього колективу стала б для Закарпаття справжньою культурною трагедією. Однак, здивувало те, що представники хору не бачать іншого виходу з положення окрім державних подачок.
А між тим в інших країнах подібні колективи не те, що обходяться без державних коштів, а й заробляють. Варіантів заробітку існує безліч. Це й концерти, і випуск відео на DVD, CD та аудіо тощо. Закарпаття позиціонує себе, як туристичний край. Тому хор міг би стати додатковою принадою для туристів, які завдяки йому мали б можливість краще ознайомлюватися з нашою справді унікальною культурою. Звісно, щоб розпочати такий проект, потрібні спонсори, але чи пробують їх шукати? Ми 15 років живемо в іншій країні, яка (принаймні на словах) орієнтується на ринкову економіку. Пристосовуватися до нових правил гри мав би і Закарпатський народний хор. Звісно, влада колектив без уваги не залишить. Але якщо музики сподіватимуться виключно на добру волю влади, животітимуть і надалі…
Юрій ЛІВАК
«Старий Замок «Паланок»
