Закарпатський обласний укрмуздрамтеатр відзначив свій 65-річний ювілей!
7 листопада Закарпатський обласний укрмуздрамтеатр відсвяткував свій 65-річний ювілей. А напередодні головний режисер театру Анатолій Філіппов та новий директор театру Любов Оленчук поспілкувалися з «НЗ», розповіли нам про свої проблеми та про плани на майбутнє. Але передусім варто зануритися трохи в історію. Своєю появою театр завдячує рішенню Ради Народних Комісарів Закарпатської України, яка своєю постановою від 12 листопада 1945 року дала життя творчому колективу. Відтак через рік, а саме 1 січня 1946 року, було створено Закарпатський обласний український музично-драматичний театр.
А вже наприкінці 1946 року, власне 7 листопада, розпочав свою діяльність виставою «Під каштанами Праги» Костянтина Симонова. З тих пір укрмуздрамтеатр виніс на суд глядача кілька сотень вистав за п’єсами української, російської і світової класики. Це – «Наталка Полтавка» І.Котляревського, «Украдене щастя» І.Франка, «Камінний господар» Лесі Українки,, «Лимерівна» П.Мирного, «Майська ніч», «Циганка Аза» — М.Старицького, «У неділю рано зілля копала» – В. Василька, «Мати наймичка» – Т.Шевченка, «Весілля в Малинівці» — Л.Юхвида та О.Рябова, «Трембіта» В.Масс і М.Червінського, «Свої люди, поквитаємось» О.Островського, «Васса Желєзнова» М.Горького, «Севільський цирульник» Т’єра Бомарше, «Кумедний випадок» Карла Гольдоні, «Дванадцята ніч» Уїльяма Шекспіра, «З коханням не жартують» Педро Кальдерона, «Витязь Янош» Шандора Петефі, «Гордубал» Карела Чапека та багато інших.
Чимало вистав було постановлено і за творами закарпатських авторів. Зокрема, «Верховино, світу ти наш» М.Тевельова, «Жменяки» М.Томчанія, «Чаклунка синіх гір» В.Сичевського, «Вернигори» В.Вовчка, «Микола Шугай» І.Стецюри, «Голос великої ріки» Д.Кешелі, «Повінь» Ф.Потушняка, «Закарпатське весілля» В.Руснака, «Его» Ю.Чорі, «Покаяння» О.Духновича.
Їх ставили на закарпатській сцені такі відомі режисери, як Володимир Магар, Гнат Ігнанович, Григорій Воловик, Віталій Авраменко, М.Терещенко, Лесь Гриб, Віктор Аведіков, Іван Марушко, Ярослав Геляс, Юрій Горуля, Станіслав Мойсеєв, Юрій Фекета, Валентин Івченко, Михайло Курінний, брати Шерегії, Олександр Саркісьянц, Анатолій Філіппов та інші. А над художнім оформлення працювали знамениті Федір Манайло, Андрій Коцка, Микола Манджуло, Валентина Франківська, Вікторія Гресь, Сергій Маслов, Ігор Панейко, Віра Степчук, Емма Зайцева. А ще у Закарпатському обласному державному українському музично-драматичному театрі за його історію завжди було багато знаних в Україні та за її межами і напрочуд талановитих акторів. Та й сьогодні тут працюють такі театральні авторитети, як народні артисти України Марія Харченко, Анатолій Філіппов, Лариса Білак, заслужені артисти України Людмила Іванова, Майя Геляс, Ярослав Мелець, лауреати обласної премії ім. братів Шерегіїв Василь Шершун, Михайло Фіщенко, Наталія Засухіна, Людмила Котик, Олена Сайдулаєва, Олександр Мавріц, Василина Грицак...
Багато про що свідчить і географія гастрольних поїздок закарпатських митців. Вистави театру з цікавістю сприймали глядачі Литви, Естонії, Білорусі, Молдови, Казахстану, Мордовії, Північної Осетії, Адигеї, Чечено-Інгушетії, Володимира, Пскова, Новгорода, Костроми, Тули, Челябінська, Ставрополя, Астрахані, Кубані, Калінінграда, а також Чехословаччини та Румунії.
Сьогодні творчий колектив головного театру Срібної Землі продовжує славну традицію своїх попередників. В його репертуарі – «Танго для тебе» братів Шерегіїв, «Судний час» Івана Козака, «Ханума» Г.Цегареллі, «Банкрот» за М.Старицьким, «Наталка Полтавка» І.Котляревського, «По ревізії» М. Кропивницького та ін.
Але якими б світлими не були сторінки життя театру, безхмарно воно не проходить. Головний режисер театру Анатолій Філіппов розповідає, що йому постійно дорікають колеги з інших міст, мовляв, Ужгород – нетеатральне місто. Але це не відповідає дійсності, оскільки гастрольна діяльність творчого колективу розвінчує цей міф, каже режисер. І згадує нещодавню поїздку в Братиславу. «Туди ми повезли нашу одну з найкращих вистав «Танго для тебе», — каже Анатолій Юхимович. — Тамтешня публіка аплодувала нам стоячи, на нашу виставу прийшли дипломати та інші посадовці столиці Словаччини. Нам дякували! Нас знову запрошували на гастролі!».
Але, чого гріха таїти, болить Анатолію Філіппову те, що у нашому рідному Ужгороді немає такого ж живого інтересу до театрального мистецтва. Він бачить, що «Танго для тебе», яке з успіхом проходить в інших містах україни та за кордоном, наш ужгородський глядач, м’яко кажучи, ігнорує. Не розуміє, чому театр не відвідують наші місцеві керівники.
Найкращі враження привіз Анатолій Філіппов і з Хорватії, де недавно теж гастролювали.
— Мушу сказати вам, що наш колектив побував у раю, — захоплено відзначає він. — Цікаво, що у Хорватії мешкає дуже мало українців. Тамтешні глядачі, упевнений, не розміють українську мову, але там – дуже висока культура, і нас приймали так, ніби ми приїхали не з України, Закарпаття, а з Парижа!
Цієї осені побували також на гастролях і в Києві. У столиці показували вистави «Шампанського і карету», «Обережно – жінки!», «Пригоди в Карпатах». І режисеру було дуже приємно, що закарпатців і в серці України-неньки теж гарно зустріли, що киянам сподобалася їхня робота, гра акторів!
Найбільша проблема нині Закарпатського муздрамтеатру – кадрова. Головний режисер скаржиться, що у нього працюють 7 акторів, котрі, вибачте, носять «гаті». А є такі вистави, які просто потребують «свіжої крові», талановитих молодих акторів та масовки.
— У мене всього четверо акторів із професійною вищою театральною освітою, — відзначає А.Філіпов. Але ми намагаємося бути на висоті. І запевняю всіх і вся, що навіть за такої ситуації наш театр ніколи не впаде на коліна!
Сумний факт – закарпатський глядач байдужий до своєї героїчної історії, порушує ще одну проблему мій співрозмовник. Такі висновки напрошуються після гастролей по області з виставою «Судний час». Цю виставу показували в Хусті, на Міжгірщині, але в залі були присутні, як правило, тільки школярі. «Це найбільше гнітить, — каже режисер. — Ба як можна бути глухими до своєї історії і до свого майбутнього?».
До речі, з цією виставою театр був у місті Рівне. А вже там – зовсім інше ставлення до історії!
— Здавалось би, ми показуємо закарпатські трагічні події 1939 року, а тамтешня публіка нас більше зрозуміла, ніж наша, рідна, — згадує Анатолій Юхимович. — І мені дуже хочеться, аби і в нас було таке гарне сприйняття і відповідальне ставлення до того, що ми робимо, як ми це відчули з боку рівненського глядача.
Колишній заступник директора театру Любов Оленчук нині вже – директор. З її слів, уже найближчим часом багато що зміниться. Зокрема, вистави випускатимуться не за півроку чи дев’ять місяців, а набагато динамічніше. Музична вистава — за 178 годин, а драматичний твір – за 122 години.
Новий директор запевнила й у тому, що в театрі буде розроблений репертуарний план і в цьому її повністю підтримує головний режисер Анатолій Філіппов. Що це значить? Передусім те, що будуть затверджені п’єси, і щороку їх буде ставитися не менше дев’яти.
— У нас є прекрасна вистава «Шампанського і карету! Це — справді шедевр! Але в нашому місті – 130 тисяч населення, і майже всі її вже передивилися, — каже Л.Оленчук. — Тому нам потрібен більш широкий репертуар, де будуть і вистави місцевих авторів. Я обіцяю, що ми активно співпрацюватимемо й з іншими відомими режисерами. Частіше будемо обмінюватися з провідними театрами України. Це ж цікаво, коли щось нове з’являється в нашому театрі, чи не так?!
Любов Оленчук також занепокоєна кадровою проблемою. Нових облич в театрі нема, бо нема можливості забезпечити молодих акторів житлом. Але вихід усе ж таки є. Акторів шукатимуть, запрошуватимуть працювати на закарпатську сцену, а квартири оплачуватиме частково сам театр, а частково — актор.
— Інша проблема – ми не поважаємо самих себе, свою творчість і свою важку роботу, — відзначає пані Любов. — Ну, як можна продавати квитки на наші виставі за… 5 гривень? Це – сором! Сором насамперед для нас самих. Це – дуже смішна ціна. Я розумію, що такого більше ніде нема. І мені всі цим дорікають, мовляв, невже ви такі погані вистави ставите, що у вас на них такі дешеві квитки?
Любов Оленчук перевела подих. Видно, що їй дуже важко було про це говорити. Але пообіцяла, що змінить цю ситуацію. Бо акторська праця напрочуд важка, хоч і дуже цікава.
Насамкінець ми поговорили з нею про приємне. У театрі нині тривають ремонтні роботи. Тут уже встигли зробити дах, поміняли вікна, нині утеплюють приміщення.
— Вже з наступного року, — каже директор, — нас включили в лізинговий план по встановленню котелень. Бо якщо в нас буде тепло, то й наші глядачі почуватимуться більш комфортно.
А ще Любов Оленчук запевнила «НЗ», що надалі театр більше ставитиме вистав для свого маленького глядача! Бо тут добре розуміють, що його треба виховувати змалку…
