Упродовж віків котить каламутні води річка Болото через села Ракошино, Руське і Кайданово. Спокійна, тиха. В давнину сельчани ловили тут рибу, білизну прали. А в деякі часи сміття в русло кидати стали. Терпіла отаку наругу довго… Терпець увірвався наприкінці травня цього року в страшну п’ятницю – річка-годувальниця перетворилася в лихого звіра, що нестерпно пошматував людське добро: серед ночі стрімко піднялася вода і принесла біди.
А ще переповнився і канал…
Звиклі до лагідного характеру своєї річки, мешканці села, принаймні, більшість з них, не запримітили, що вода піднімається. А вночі їм доводилося зіскакувати з ліжок. Хоча сільський голова Дезидерій Когутич та депутати сільської ради, зважаючи на протяжні заливні дощі, попереджали про біду людей, просили очистити канави, дати стік воді, а не накопичувати «озера», котрі заллють подвір’я й поля, та дехто, на жаль, байдуже поставився до біди…
Активу ж села довелося, коли прийшла чорна вода, рятувати односельчан. Спочатку не все йшло добре. Мало було організованості. Та сільський голова швидко зорієнтувався у важкій ситуації – зібрав актив села, визначились, де, кому і що робити.
Згодом прикро було чути, що того пізнього четвергового вечора і в п’ятницю вранці багато селян лише спостерігали за тим, як підрозділи МНС носили мішки з піском, нарощувати дамбу, а потім чоловіки з жінками поспішали… з претензіями до сільської влади, вимагали матеріальної допомоги і прокласти через трасу міжнародного значення «Київ-Чоп» канал, аби відвести воду з полів.
Хлопці ж з підрозділу Міністерства з надзвичайних ситуацій, а також сільські активісти О.Балаж, І. Ваш, В. Коштура, О. Мейсар, В.Петровці, брати Артур та Михайло Морщуки, Л. Мілан, М. Ласло заслуговують на те, щоб кожному в ноги вклонитись. Посудіть самі. Болото із звичних 0,5 метра піднялася до 2 метрів 20 сантиметрів. Якби МНС хоч якоюсь мірою не наростило дамбу, дуже би постраждало і правобережжя. Впродовж усієї ночі вивозили людей із затоплених будинків. Рятівники згадують, що багатьох, особливо – людей літнього віку, неможливо було змусити залишити затоплену хату, люди намагалися взяти до човна і худобу. Але спочатку рятували тільки людей, а вже в п’ятницю вивозили і майно Добре, що в багатьох потерпілих родичі, батьки чи діти живуть у селі, переїхали до них. Рятували живність у М. Логойди, О. Больог, О. Зубарич та інших.
… Людина пізнається в біді – непересічну істинність цих слів підтвердила травнево-червнева біда. Багатьох людей винесли на своїх плечах із затоплених будинків активісти села, вони ж організували доставку хліба, питної води тощо.
Сільський голова Д. Когутич наголошує: у ліквідації наслідків травнево-червневого паводку 2010 року у населених пунктах Ракошинської сільської ради надавали безпосередню посильну допомогу підрозділи Головного управління МНС України в Закарпатській області, які з перших днів виявили мужність та професіоналізм у рятуванні людей, свійських тварин і майна громадян з водяного полону. У ліквідації наслідків паводку брали участь пожежні та рятувальні підрозділи і особовий склад Головного управління МНС, Мукачівського, Ужгородського і Хустського районних управлінь, аварійно-рятувального загону, Свалявського районного відділу ГУ МНС. Велика за це їм подяка та шана.
Особисто висловлюємо подяку начальникові Головного управління МНС в області Щербею М.В., а також особливо хотілось би відзначити таких працівників, як Крицький С.М., Сікора А.А., Бойко І.М., Лучан І.І., Попадинець М.М., Плешка Я.І., Русинко В.К., Ганькович В.М., Дрогобецький С.І., Клованич І.І., Варга В.В. Головей, А.С., Моргентал Й.Й., Косаш Л.Л., Когут В.В., Свида Є.В., Єдинак А.Ю., Васьович Р.В., Ходанич В.Ю., Вашко Я.І., Панкулинець В.В., Ніткулинець В.В., Чобаль І.В., та багато інших, які, виконавши свій обов’язок щодо порятунку людей і майна, ще впродовж тижня надавали допомогу громадянам, підприємствам, установам, організаціям щодо відкачування води з їх об’єктів і дворогосподарств. Вони день і вночі відкачували воду із затоплених будинків та дворів потужними насосами.
На жаль, недавня ідеологія, за якої в пошані ходили люмпени, виокремила в багатьох на перший план споживацькі почуття, зробила для них головним принцип «моя хата скраю». Активісти села мусили всю ніч чергувати біля траси, бо дехто із потерпілих грозився: «Якщо мене затопило, то нехай і іншим буде погано». Їх не зовсім адекватні, так би мовити дії, можна було десь і простити. Але минуло кілька днів. В село приїхали голова райдержадміністрації Василь Лазар, голова райради Іван Михайло, міністр МНС Нестор Шуфрич і його заступник, керівники майже всіх районних служб. І було чимало таких, хто вимагав від них того, чого не можна було дати їм. Але люди, здається запам’ятали і мовлені на стихійному мітингу слова: «Рятувальники, ті, хто нам сьогодні допомагає, поїдуть, а ми залишимося зі своїми проблемами наодинці, тому згуртуймось і спільно починаймо відбудовуватись.
І русло річки та каналу треба очищати, бо як в 1936 році та в середині 80-х минулого століття, в наш час такі роботи давно не проводилися. Вони конче потрібні. А на все це потрібні кошти, і немалі. Без допомоги держави тут не обійтися!
