Координатор Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика Михайло Слабошпицький – про мову і українців.
29 січня в Україні відбувся завершальний загальнонаціональний етап ХІ конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика, який проводить Міністерство освіти і науки разом із Лігою українських меценатів. Це одне з наймасовіших вітчизняних інтелектуальних змагань.
Про його витоки, тенденції розвитку, а також про засновника – Петра Яцика, який у 2001 році був визнаний володарем міжнародної премії в галузі благодійництва та меценатства за великий внесок у справу збереження самобутності української нації, – розмова з головним координатором конкурсу, виконавчим директором Ліги українських меценатів, письменником і громадським діячем, директором київського видавництва «Ярославів Вал» Михайлом Слабошпицьким.
– Розкажіть, якою людиною був «батько» конкурсу – Петро Яцик?
– Народився Петро Дмитрович 7 липня 1921 року в селі Верхнє Синьовидне, нині Сколівського району на Львівщині. Залишився сиротою в 14 літ, і, як старший син, взяв на свої плечі відповідальність за всю сім’ю. Життєвий шлях завершив у Торонто 1 листопада 2001-го, де і похований на цвинтарі в Гай-парку.
– Ви особисто знали Петра Яцика. Що вирізняло його серед інших людей?
– Мені пощастило бути знайомим з одним із найрозумніших і найвиразніших за характером українців. Петро Яцик володів даром навпрошки іти до істини. Невипадково ж він був таким успішним у бізнесі. Петро Дмитрович казав: «Бог нагородив мене вмінням вирощувати п’ять помідорів там, де інші вирощують один». Це, звісно, образно. У 1949 році прилетів до Канади і, стоячи в Монреалі на літовищі із 7 доларами в кишені, мовив: «Я буду мільйонером, тут будуватиму Україну». І з часом став офіційно найбагатшою людиною Канади. Крім того, пан Петро – найбільший український благодійник другої половини ХХ століття. Ще з кінця 50-их років він почав виділяти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових і культурних проектів української діаспори. Став першим меценатом багатотомної «Енциклопедії українознавства», що видавалася у повоєнні роки. Один із найбільш відомих проектів, до яких він долучився, – видання англійською мовою «Історії України – Руси» Михайла Грушевського, переклад і друк якого обійшлися у 15 мільйонів доларів. Ми знаємо, що український Гарвард розвивався за пожертви Петра Яцика, як і Інститут українських студій при Альбертському університеті в Токіо, Лондонський університет у Британії, центри української науки в Торонтському університеті. Він зрозумів таку істину: здатен панувати світом той, хто на вершинах інтелектуальних. Петро Яцик «будував» Україну тоді, коли ще її не було. Це та людина, з якою зналися президенти держави і, загалом, український політичний істеблішмент.
Наприкінці 90-их у Петра Яцика виникла ідея започаткувати олімпійські ігри, чи-то змагання з української мови, переможці яких отримуватимуть грошові винагороди. Мета цих конкурсів – привити підростаючому поколінню розуміння того, що українська мова не менш важлива, ніж англійська чи, наприклад, інформатика
– Зі скількох етапів складається конкурс?
– Школярі проходять чотири етапи: спочатку в навчальному закладі, потім на рівні району, далі – області, відтак обласні переможці змагаються на рівні національному. Окремо конкурс проводять серед студентів. До речі, у діаспорі ці інтелектуальні змагання організовують 20-27 країн світу за окремим сценарієм, не конкуруючи з Україною, а змагаючись між собою. Звичайно, ми свідомі того, що стан української мови в Китаї чи Японії не вплине на стан і статус мови в Україні. Але для наших школярів, та й загалом для української нації це свідчення солідарності. Так, під час проведення десятого конкурсу ім. Петра Яцика долучилися Китай, Фінляндія, ще раніше – Польща, Румунія, Канада, Австралія тощо. Важливо показати, що українська мова, незважаючи на нинішню складну ситуацію в Україні, – мова світова.
– Чи може будь-хто взяти участь у конкурсі за межами навчального закладу?
– Ні, тільки у преамбулі до нього – Диктанті національної єдності на Українському радіо. Це була моя ідея, я запозичив її у Польщі. Здається, найстаршому учаснику було 98 років, а найменшому – 7.
– Чи багато нині у конкурсу партнерів, меценатів?
– Головний благодійник змагання – фармацевтична фірма «Дарниця». Її очолює президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій, якому Петро Яцик свого часу передав головування. Буває, що фірма жертвує до півмільйона. Крім того, нараховується до сотні меценатів, а також юридичні і фізичні особи з різних країн світу – Росії, Канади, Америки. Відрадно, що більшає вітчизняних благодійників конкурсу.
– Цього навчального року щодо конкурсу виникли проблеми. Розкажіть докладніше, які і чому?
– Справа у тому, що несподівано для Ліги українських меценатів, та й узагалі для української громадськості Міністр освіти і науки не видав наказу про початок чергового змагання у визначені строки. Ми вдарили на сполох. З’ясувалося, що МОН відмовляється від участі, від ролі співорганізатора конкурсу імені Петра Яцика. З юридичного боку це досить некоректно. Адже конкурс зареєстрований Мін’юстом і «розлучення» мало відбутися з дотриманням усіх юридичних вимог. А тут несподівано оголосили, що Міносвіти започатковує інший конкурс – імені Тараса Григоровича Шевченка і ним опікуватиметься. Але ж чому один інтелектуальний захід повинен відміняти інший? Ми писали про це в листі до Президента України Віктора Януковича, аргументуючи складною ситуацією з українською мовою у нашій державі. Вважаю, що нині не зайвими будуть і сто подібних конкурсів та відповідних заходів, різних мовних марафонів, олімпіад для піднесення соціального престижу рідної мови.
Ми розпочали діалог із владою про збереження конкурсу імені Петра Яцика. Окремі політичні сили спекулювали на цьому, мовляв, то «помаранчевий» захід. Однак він не має ніякого забарвлення, бо ж починався ще за Президента Кучми, який особисто із Петром Яциком нагороджував переможців першого змагання.
