Колись Наталія мріяла стати хірургом, а сьогодні рятує життя українських військових на фронті. Залишивши цивільну роботу, вона долучилася до 101-ї окремої бригади територіальної оборони.
Жінка родом із Миронівки на Сумщині. Ще з дитинства вона хотіла бути лікаркою та рятувати людей. Спочатку працювала в медичній лабораторії, згодом стала кравчинею на меблевій фабриці «Катунь» у Шостці. Однак навіть там її медичні навички ставали у пригоді: жінка допомагала колегам під час травм, зокрема й небезпечних нещасних випадків із циркулярною пилою.
У 2014 році чоловіка Наталії, який служив артилеристом, мобілізували. Жінка залишилася сама з маленьким сином, роботою та господарством. Постійна тривога за чоловіка супроводжувала її протягом усього періоду його служби.
Після початку повномасштабного вторгнення Наталія вирішила, що також має долучитися до захисту країни. У 2022 році вона звернулася до військкомату, однак тоді їй відмовили. Остаточно на рішення вплинули події 2024 року, коли біля її будинку розірвалися два російські «шахеди».
Жінка зателефонувала до рекрутингового центру в Шостці. Уже наступного дня збирала документи для підписання контракту зі 101-ю окремою бригадою територіальної оборони — саме ця бригада захищала її рідний дім.
Відтоді на рахунку бойової медикині чимало складних евакуацій і виїздів у небезпечні райони. Одним із перших випадків порятунку пораненого побратима стала евакуація 14 березня 2025 року. Військовий підірвався на протипіхотній міні «пелюстка».
Також Наталія брала участь в евакуації взимку 2026 року, коли ворожий FPV-дрон влучив у автомобіль «Білих янголів». Доводилося працювати й на стабілізаційних пунктах під інтенсивними обстрілами, коли противник застосовував усе наявне озброєння.
Мінно-вибухові поранення, важкі травми й ампутації — із такими наслідками війни щодня стикається бойова медикиня. У критичні моменти, розповідає Наталія, власний страх відходить на другий план. Головне — надати першу допомогу, стабілізувати пораненого та встигнути врятувати його життя.
Водночас робота «Міли» не обмежується медичною допомогою. Вона намагається підтримати поранених психологічно, знайти слова, які допоможуть їм не втрачати бажання жити.
«Треба дати людині щось, за що можна зачепитися, щоб вона хотіла жити. Комусь — обіцянку одружитися, комусь — спогади про сім'ю та дітей. Шукаєш ту саму ниточку, за яку він триматиметься і боротиметься за життя», — розповідає Наталія.
