Навіть у літній період вихованці гуртка «Юні журналісти» Мукачівського центру дитячої та юнацької творчості не припиняють творити — і вписують власні сторінки в історію війни, яку веде проти України росія.
Нещодавно юна журналістка Богдана Іванчо подала свою конкурсну роботу на V Всеукраїнський конкурс есе «Подія, яка змінила світ. Сила допомоги», оголошений Музеєм «Голоси мирних». І хоча умовами конкурсу передбачалось розповісти історію, дотичну до бойових дій, що відбувались поблизу — для закарпатців це виявилось непросто. Але доля сама підказала сюжет.
За кілька днів до дедлайну Богдана побувала в Києві, куди її запросили для вручення спецпремії в іншому Міжнародному конкурсі. Під час поїздки дівчина разом з іншими учасниками відвідала меморіал захисникам Києва в Мощуні. Саме тут її глибоко зворушила розповідь пані Лариси — матері загиблого військового Бадрі Лолашвілі та однієї із засновниць меморіалу.
Ця поїздка стала основою для конкурсного есе. Робота Богдани Іванчо пройшла відбір і вразила журі, до складу якого увійшли знані українські письменниці Таїс Золотковська та Наталя Місюк. Ім’я юної мукачівки вже вписано у список авторів, чиї роботи зберігатимуться у Музеї «Голоси мирних» як документальні свідчення війни, а сама Богдана номінована на спеціальну нагороду.
Далі подаємо текст самої конкурсної роботи Богдани Іванчо:
Синова сім-карта
Недавно мені випала нагода поїхати в село Мощун, Київської області, де у перші дні повномасштабного вторгнення ворога велися найзапекліші бої за Київ. Попри сильну зливу, яка вирувала того нас, юних журналістів на меморіалі пам’яті «Янголи перемоги» чекала якась жіночка, як виявилось - мама одного із загиблих героїв. У темному одязі, на голові – чорна хустина… Вражали очі жінки – втомлені і з таким неймовірним болем у глибині зіниць, що одразу ставало зрозуміло – у неї якесь невимовне горе. Та й як тут було не зрозуміти, адже меморіали живим не ставлять. Цей, який ми приїхали відвідати, Лариса Лолашвілі, яка нас і зустрічала, заснувала разом зі своїм молодшим сином. А серед світлин – портрет її старшенького…
Бадрі – старший син у сім’ї Лолашвілі, працював директором КНП «Освітня агенція міста Києва», але коли на Київ почали сипатись бомби, ні хвилини не сумніваючись вирішив стати в ряди оборонців рідної держави. Військового досвіду набув ще з 2014-го, з ООС . 13 березня 2022 року Бадрі перестав виходити на зв’язок. Перші два місяці рідні не втрачали надії адже ніхто не бачив його ні живим, ні мертвим. Думали різне : десь у лікарні, не може говорити, а, можливо, потрапив у полон… Але час йшов, а жодної звістки так і не було.
Мама хоч і втратила надію побачити сина живим, все ж не заспокоювалась. Їй вдалося дізнатися, де саме, на яку ділянку захисту Києва міг потрапити Бадрі. Виявилось, що вона така не одна. Родини інших захисників міста також шукали сліди своїх близьких. Так вони зійшлися на підступах до села Мощун під Києвом.
- Там ми знайшли багато тіл,- тихим , стомленим голосом продовжує розповідь пані Лариса . Здається, що це просто екскурсовод, який щось звично розповідає туристам. Але її видають очі: вони повні непролитих сліз.
Пошуки тривали й тривали. Люди знаходили тіла загиблих, когось впізнавали за якимись прикметами, когось за аналізами на ДНК. ..Одного разу Лариса Лолашвілі звично допомагаючи у пошуках, помітила маленький шматок мобільника і , як це не дивно, в ньому була вціліла сім карта. Вона забрала ту «сімку» і вставила її у свій старий телефон: а раптом хтось шукає власника телефону . Ввечері пані Ларисі зателефонувала родичка: «Уявляєш? Наш Бадрі в мережі! Мені прийшло повідомлення на телефон! Я зараз йому передзвоню».
… Ми всі дружно охаємо, хтось тихенько каже: «Живий!» і тут ніяковіє, зрозумівши, що не говорила б тоді з нами тут пані Лариса.
Оповідачка відвертається на мить, поправляє хустину, непомітно змахнувши сльозу, відповідає на це наше охання.
- У мене задзвонив старий телефон. Це було несподівано , але я зраділа й почала відповідати. І тільки почувши голос родички зрозуміла - серед сотні загиблих на тому місті, я знайшла саме синову сім карту. А 4 травня біля села Мощун знайшовся й син, вірніше його тіло. Військові виявили табличку, де було написано, що в окопі знаходяться двоє воїнів, тут і був Бадрі.
Дружна родина Лолашвілі дуже важко переживала втрату сина. Для їх сім’ї ці декілька місяців виявились найважчими у житті. Тому, щоб хоч якось відволіктися від горя, вони вирішили заснувати меморіал пам’яті всіх героїв, які в перші дні війни загинули в тих місцях.
Разом із волонтерами та місцевою владою родина Лолашвілі створила меморіал пам’яті 118 героїв - захисників. При будь-якій нагоді кожен член родини намагається прийти до меморіалу , щоб вклонитися, принести квіти, віддати шану героїчним захисникам Києва, міста, яке ворог не тільки не зміг захопити за три дні, а й досі навіть не наблизився.
Ми також вшанували пам’ять полеглих біля Мощуна . В автобусі було тихо. Розповідь матері, яка втратила сина і, завдяки своїй вірі і наполегливості все таки знайшла його, хоч і мертвим, вразила всіх нас.
Це неможливо забути…Вічна пам’ять і слава Бадрі Лолашвілі і всім тим, кого вже немає серед нас і тим, хто продовжує тримати небо над нами.
Богдана Іванчо, гурток «Юні журналісти» МЦДЮТ
