Голова федерації футболу Закарпаття Андрій Гаваші – про стан обласного футболу та його перспективи
Вже стало фактом, що не потребує підтвердження, твердження, що футболу в Україні приділяється найбільша увага як з боку держави, так і з боку «грошових мішків». В цілому, говорити так – справедливо, однак стосується це Києва та ще деяких східноукраїнських областей. До того ж левова частка грошей вкладається у професійні футбольні клуби, менше приділяючи уваги футболу дитячому та аматорському. І якщо в останні роки ті ж таки регіони з лівого боку Дніпра почали звертати увагу на дане питання, то Західна Україна (окрім хіба що Львова) стоїть обабіч. Конкретніше про стан футболу на Закарпатті ми вирішили розпитати голову федерації футболу Закарпаття Анрія Гаваші.
–x09Отже, Андрію Андрійовичу, скажіть, в якому стані перебуває нині обласний футбол? Він розвивається, чи, навпаки, занепадає?
–x09Розумієте, чітко визначити, занепадає наш футбол чи розвивається не можна. Я працюю головою федерації футболу Закарпаття 12 років і можу оцінювати за ці роки. Якщо дивитися статистичні дані, то, звичайно, занепадає. Коли я прийняв керівництво федерацією, в обласному чемпіонаті було близько 60 команд. У районах, щоправда, трохи менше було, але все ж таки рівень, зацікавленість, матеріально-технічне забезпечення футболу були кращими. Але, все ж таки пріоритетом для нас є дитячо-юнацький футбол і всі «зайві» кошти, які маємо, направляємо на нього. Це і «Шкіряний м’яч» і третій урок фізкультури з елементами футболу. Всі ці моменти передбачені напрямками роботи ФФУ. Звісно, необхідно дбати і про аматорський футбол, адже, традиційно,закарпатські гравці, що виступали в різних командах Радянського Союзу, були виходцями з аматорських команд, які мали пристойний рівень та традиції. У нас було декілька шкіл – у Берегові угорська, у бік Рахова – румунська і т.д.
–x09Аматорські команди маємо й нині, але футболістів найвищого рівня небагато…
Тепер все трохи змістилося. Нині в нас є 173 районні команди. По суті це ті ж колективи, які в радянські часи, коли в нас в обласній першості грало понад 100 команд, грали там, але перейшли у районні першості з фінансових міркувань.
До речі, нас надзвичайно турбує стан футболу в мукачівському районі. В місті останнім часом цей процес дуже загальмувався. Я вважаю, що якщо ми хочемо відродити традиції закарпатського футболу, то без відродження мукачівського футболу це неможливо.
– Яким саме чином пробуєте футбол відроджувати?
Справа в тому, що всюди натикаємося на проблеми матеріально-технічного забезпечення. Існує державна програма розвитку футболу, яка діє до 2008 року. Це вже друга така програма. Перша була чудовою у методичному плані. Я б навіть її назвав науковою працею. Вона створювалася в Києві висококваліфікованими фахівцями і передбачала всі ланки, які є у футболі. Один із розділів стосувався якраз забезпечення фінансування. Передбачалося втілення західної практики. На Заході уряди не виділяють кошти на розвиток спорту, але створють такі умови, що бізнесменам вигідно самим фінансувати спорт. На жаль, відповідний закон так і не був прийнятий у Верховній Раді, тому ця програма була малоефективною.
Коли ми підрахували, скільки грошей потрібно, то я просто вжахнувся з суми. 19 мільйонів гривень в рік, якщо хочемо забезпечити змагання дитячо-юнацьких команд, зробити хоча б13 (в кожному районі) центрів ДЮСШ, де були б футбольні поля з хорошим газоном. А якісне поле – це першочергове завдання, тому що тепер футбол розвивається в такому напрямку, що техніка гравців відіграє вирішальне значення. Валерій Лобановський створював чисельну перевагу за рахунок тактичних дій, фізичної підготовки. Але тепер таке не проходить, бо вже всі команди засвоїли цю методику, тому залишається лише технічна майстерність. Отож дуже важливо, щоб навчання дітей вже на самому низькому рівні проходило на якісному газоні. До того ж полів повинно бути два – ігрове та тренувальне.
Хоча Україна останнім часом досягла значних результатів – ми тепер тринадцяті у світовому ретингу ФІФА – це надзвичайно високе місце, але така позиція не підкріплена нашим аматорським та дитячим футболом. Це небезпечно, бо такий розрив може потягнути за собою погіршення результатів.
– А як справи з розвитком футболу в школах?
–x09Якщо говорити взагалі про роботу федерації, то вона направлена на фізкультурно-спортивний розвиток. Це здоров’я нації. Ми вважаємо, що дітей потрібно залучати до фізкультури. Проводимо футбольні заходи(цьогоріч відбулося уже близько 35) насамперед із такою метою. Ще хотілося би сказати кілька слів про урок футболу. Гадаю, про його користь не може бути двох думок. До того ж з ним пов’язані змагання «Шкіряний м’яч». Повинен сказати, що нинішній рік проходить на дуже доброму рівні. Є велика зацікавленість, в чому заслуга, насамперед, управління освіти, вчителів. І, до речі, є непогані результати у всеукраїнських змаганнях. Наша старша команда посіла друге місце, а молодша виграла, причому на виїзді в Кременчузі.
–x09А куди подінуться діти після ДЮСШ-ів та СДЮШОР-ів?
–x09Проблеми ми мали з нашою професійною командою. Федерацію футболу питання «Закарпаття» стосується постільки поскільки (хоча, звичайно, вони наші колективні члени і якщо звертаються по допомогу, ми стараємся їм допомогти), але непорозуміння виникло через те, що не було зв’язку між командою та СДЮШОР і ДЮСШ. Через що та плеяда гравців, до якої входить і Мирослав Пуканич, наш відомий футболіст, який вже заграний і за Національну зібрану, а в складі молодіжною став віце-чемпіоном Європи, не була затребувана. Добре, коли був дублюючий склад, то ці гравці грали там, але коли наша команда вилетіла з вищої ліги, ці люди залишилися фактично на вулиці. Цим була нанесена величезна шкода.
–x09Ну і ще хотілося би поговорити про рівень суддівства…
– Тут теж є велика проблема, причому не лише в нас, але й у цілому світі. Ми не любимо, коли критикують наших суддів. Так, ми це питання випусти з уваги. В нас дуже мало хороших арбітрів. В області традиційно існувала ситуація, коли під час ігор, охорона правопорядку не була на належному рівні. Більше того, така слава йшла про Закарпаття ще в радянські часи, мовляв тут такі люди, надмірно емоційні, дуже мяко кажучи
-x09Іншими словами, суддів можуть побити?
-x09Так, тому нормальні люди не йшли в суддівство. По-друге через те, що скоротилася кількість команд, суддів нема де готувати. Футболіст може проскочити якийсь період – потрапити в дорослу збірну, не пройшовши декілька вікових груп. А суддя – ні, він повинен розпочинати із дитячо-юнацьких команд і потроху по тій драбині рухатися вверх, щоб досягнути високого рівня. З одного боку ця професія дуже приваблива, бо у вищій лізі арбітр отримує 3 тисячі доларів за гру. Але щоб досягнути цього рівня, треба дуже багато працювати. У молодих арбітрів немає терпіння – вони хочуть все отримати негайно, тож проблеми виникають. Звичайно погане суддівство негативно впливає на розвиток футболу, але не має такого вирішального значення. Корінь зла занепаду в футболу не в суддівстві.
-x09А ви якось боретеся з хуліганською поведінкою футболістів на полі?
-x09У нас в регламенті записано, що за неявку команди ми повинні її наказувати матеріально, але ж вони не їдуть на матч не тому, що не хочуть їхати, а тому, що, наприклад, немає грошей на солярку. Так, ми приймаємо міри. От нещодавно дискваліфікували футболіста з Бичкова на 10 ігор за удар судді. Може й треба більш жорсткі покарання ставити – знімати команду зі змагань, але ж їх у нас і так мало. Тому намагаємося всіма правдами-неправдами їх зберегти. Отож і виходить таке протиріччя. Були випадки, коли нас спеціально провокували, аби ми зняли команду. У них не вистачало коштів, тому шукали привід для дискваліфікації. Але ж треба продовжувати їхнє життя, бо в кожному районі має бути команда обласного чемпіонату. А в ідеалі хочеться, аби була й друга ліга, як це було колись.
Юрій ЛІВАК
"Старий Замок "Паланок"
