Відомий громадський діяч, який пережив табори ГУЛАГу та присвятив життя боротьбі за українську пам’ять і свободу, відійшов у вічність на 95-му році життя.
Патріотична спільнота Міжгірщини та всього Закарпаття зазнала важкої втрати — на 95-му році життя помер Василь Іванович Бряник, голова Міжгірського районного осередку політв’язнів та репресованих, провідник ОУН, колишній в’язень радянських таборів.
Василь Бряник народився 8 січня 1931 року в селі Репинне на Міжгірщині. Ще дев’ятикласником Волівської школи він долучився до підпільної організації «Граніт Верховини» — місцевого осередку Спілки українських повстанців Закарпаття. Там отримав псевдо «Яворенко».
У 1950 році 17-річного юнака за сфабрикованою справою засудили за статтями 54 «а» та 54-11 КК УРСР. Його звинуватили у «зраді Батьківщини» та відправили до таборів ГУЛАГу в Мордовії, а згодом — в Омськ. У нелюдських умовах він провів кілька років, переживши допити, побиття, голод та каторжну працю.
Попри тиск радянських спецслужб, Василь Бряник не видав своїх соратників. Уже після звільнення у 1956 році КДБ продовжувало переслідувати його, однак він зумів здобути освіту, створити сім’ю та присвятити життя праці й громадській діяльності.
Разом із дружиною Оленою виховали двох синів — Василя та Михайла. Мав онуків та правнуків.
Упродовж багатьох років Василь Іванович очолював районну організацію політв’язнів та репресованих, активно зустрічався з молоддю, розповідав про злочини тоталітарного режиму та закликав берегти українську державність і свободу.
Він також був автором художньо-документальної книги «Відгомін зболеної душі», у якій описав власну долю та історії побратимів, які пройшли через радянські репресії.
Василь Бряник назавжди залишиться у пам’яті закарпатців як людина незламного духу, щирий патріот та свідок трагічної історії українського народу.
