у Перечині
...Вона ходить до школи та вчиться за звичайними підручниками. Вона наспівує пісні українських виконавців і навіть має найулюбленіших. Вона має друзів-українців і проводить з ними багато вільного часу. Зовні – буденне життя звичайного підлітка, от тільки дах над головою 11-річна Фала Мухамед має тимчасовий. Її мати ще навіть статусу біженця в Україні не отримала, а вже мріє переїхати в пошуках щастя до іншої держави.`Я хочу працювати, – каже шукачка притулку з Сирії Асма Мухамед, - а
роботи нема. Мені потрібно якось жити: у нас шестеро дітей, грошей
немає, перебиватися постійно по пунктах утримання для нас важко. Хай це
буде невелике, але постійне житло, куди б можна було вертатися`.
Що таке домашній затишок, діти Асми не знають з пелюшок. Родина Мухамед
вже більше двох років блукає в пошуках щастя в України, але їх вже
настільки виснажило оформлення необхідних документів та наведення
аргументів, чому втекли з батьківщини, що вже зрозуміли – краще
спробувати знайти притулок за океаном. Асма і хотіла б лишитися в
Україні, але на заваді стає занадто багато перепон. Це – і нескінченні
довідки, і невизначеність із житлом, і врешті-решт безробіття, тому
родина Мухамед клопочеться про американську візу. Надіями на краще
тішать себе навіть наймолодші у сім’ї. Діяр усього сім, але вона вже
впевнена: `Якщо поїдемо туди, буде нам краще жити. Там дадуть нам
житло, рік будуть нам помагати з грошима. Я тільки не знаю, як з
продуктами. Але за рік тато вже й сам зароблятиме там`.
Асма – не єдина, хто має проблеми із отриманням статусу біженця в
Україні. За даними правозахисників, тільки один відсоток з них таки
отримує цей омріяний статус, решта ж – або далі довгі роки б’ється у
двері чиновників, або їде у пошуках притулку до іншої держави, якщо
Україна не видасть їх назад на батьківщину.
Експерти сходяться в одному: Україна біженцям повноцінного притулку
нині не здатна надати, тому шукачам краще одразу ставитися до неї як до
транзитної країни, а не кінцевого пункту призначення.
Камиран Аулі з Іраку статус біженця отримав: він зумів довести, що втік
з батьківщини через постійні переслідування за релігійні й політичні
переконання. Він проживає у мукачівському центрі для біженців
“Латориця”, має дах над головою і їжу на столі й каже, що поки і цього
достатньо. От тільки з працевлаштуванням ніяк не складеться: Камиран –
перекладач, але робота для нього не завжди знаходиться, тому й
доводиться по декілька днів сидіти склавши руки: `Пенсія мінімальна -
545 гривень. І плюс робота почасова: година - 40 гривень. Але щодня я
не маю заробітку, тому що перекладати не завжди є кому`, - каже чоловік.
Гроші Аулі конче необхідні: він інвалід і відкладає кожну копійку на
операцію. Якби хтось в Україні дав на це 10 тисяч доларів, то чоловік
тут би і залишився назавжди. Біженцю подобається і країна, і люди, і
культура, але нині він вже оформлює документи на виїзд до брата в
Швецію: `Думаю, що там мені принаймні допомогти зможуть. І брат кличе
до себе – казав, що в них умови кращі`, - каже Аулі.
У
мукачівському центрі для біженців “Латориця”, де в Аула кімната на
першому поверсі, проживати можна не більше трьох місяців. Щоправда, для
сімей з дітьми цей термін постійно подовжують. Перебувають шукачі
притулку у центрі безкоштовно: вони на утриманні в держави. Кожному на
харчі уряд виділяє по 12 гривень щодня; овочі, фрукти, солодощі, миючі
засоби та інші товари першої необхідності надходять уже від благодійних
організацій. На території центру є лікарі і власний медпункт, але коли
хтось із біженців захворіє серйозно, його відвозять до районної
лікарні. `Латориця` здатна прийняти близько сотні осіб.
Подібний центр є ще в Одесі: там може перебувати більше двох сотень. А
от охочих потрапити до таких притулків у декілька разів більше, тому й
проживають тамтешні мешканці ніби на валізах: вони знають, рано чи
пізно прийде час, коли доведеться поїхати.
В Європі біженцям шукати притулку значно легше і соціально комфортніше,
- вважають експерти. `У сусідній Угорщині, хоч вона набагато менша від
України, таких пунктів відкрито близько 40. А у нас?! Два на всю
країну! ` – каже начальник закарпатської міграційної служби Микола
Товт.
Втім, уже цього року таких центрів має стати більше - на один. Він також з’явиться на Закарпатті, у селищі Перечин.
`Україна матиме вже три центри для біженців і шукачів притулку. Це дуже
мало. Існують плани щодо їх відкриття в Яготині під Києвом та Харкові.
У нас зараз коштів на це мало, тому українському уряду порадила б
звернутися за допомогою до Євросоюзу`, – каже представник управління
Верховного комісара ООН у справах біженців Сімона Волькен.
Для біженця з Іраку та біженки з Туреччини Латориця назавжди залишиться
передусім символом кохання: тут вони познайомилися, заручилися і
відгуляли тихе весілля. А от пишне святкування Касим Ахмед та Джейзна
Демірсой хочуть зробити в США або в одній із країн Євросоюзу, куди вже
збирають документи. Вони - як і усі біженці в Україні - мріють виїхати
звідси і знайти країну, де матимуть більше можливостей та менше
труднощів.
