П'ять тисяч доларів за два життя - за сьогоднішніми мірками не така вже й мала сума. Вбивства здійснювали і за більш скромну винагороду, наприклад, за пляшку горілки або шматок шинки. І все-таки випадок у Тячівському районі Закарпатської області не може не шокувати. Адже вбивця зважився на страшний злочин не під впливом алкоголю або короткочасного емоційного зриву, а холоднокровно розрахував усе до дрібниць. Жертвами повинні були стати його дружина і рідний син.
«Кілер» виглядав переконливо: приїхав на автомобілі з чеськими номерами, «ненавмисно» продемонстрував пістолет»
Немає статистики того, скільки сімей розбило заробітчанство, однак усім відомо, що показники ці дуже невтішні. Випадок з родиною Палінкар в селі Крива настільки ж типовий, як і страшний: чоловік поїхав на заробітки, коли синові було чотири роки, і знайшов далеко від дому іншу сім'ю, повернувся він лише через двадцять років, щоб організувати вбивство колись близьких йому людей .
- Наприкінці лютого цього року до нас дійшла оперативна інформація, що 57-річний житель Тячівського району підшукує кілера, - розповідає начальник управління карного розшуку закарпатської обласної міліції Василь Мацо. - Ми перевірили його дані і з'ясували наступне. У 1984 році житель села Крива Іван П., залишивши вдома дружину і маленьку дитину, виїхав на заробітки до Росії, у Пермську область, і знайшов собі там іншу жінку. Повернувся він додому лише в 2001 році, проте законна дружина його назад не прийняла. Чоловік влаштувався на роботу в лісгосп, а житло знімав у сусідніх селах. Видно, всі ці роки думка про те, щоб стати господарем будинку, не давала йому спокою, ось Іван і зважився на подвійне вбивство.
Справа в тому, що подружжя офіційно все ще в шлюбі, а оскільки інших спадкоємців немає, будинок після смерті дружини і сина дістався б чоловікові. Деякий час ми уважно стежили за підозрюваним і, переконавшись, що ідея вбити двох людей - зовсім не жарт, а реальні наміри, спланували спецоперацію. На всі організаційні заходи (санкція суду, відкриття оперативно-розшукової справи, прослуховування і так далі) у нас було дуже мало часу, адже не виключався варіант, що замовник вийде на реального виконавця. Щоб цього не сталося, ми підшукали свого «кілера» - 29-річного співробітника кримінального розшуку. Придумали йому легенду (молодий чоловік нібито займається криміналом в Росії і Чехії і приїхав додому лише в короткочасний «відпустка»), а потім звели з замовником. Постаралися, щоб «кілер» виглядав переконливо: знайшли йому новий «Опель-Астра» з чеськими номерами, вручили пістолет, який він «ненавмисно» продемонстрував Івану. На першій же зустрічі замовник однозначно висловився, що хоче вбити дружину і сина, і запропонував за це п'ять тисяч доларів. На зауваження «кілера», що це недостатня сума за два життя, сказав: «Я розумію, але більше грошей немає. Якщо не візьмешся за роботу ти, знайду іншого вбивцю ». Після нетривалого торгу «кілер» погодився за умови часткової передоплати в тисячу доларів.
На наступних зустрічах «бізнес-партнери» обговорили деталі операції: Іван намалював детальний план будинку, розповів, коли в кімнатах гасять світло, де сплять дружина і син. І висловив побажання: по можливості не вбивати їх в будинку, оскільки тоді його буде складніше продати. «У крайньому разі вбити можна ось у цій кімнаті, - показував Іван план. - Тут на підлозі лінолеум, з якого легко змити кров ».
- Усі ці дні ми тримали будинок рідних Івана під постійним спостереженням: стежили, хто заходить в гості, чи не з'являються поблизу підозрілі особи. Адже не виключали можливість, що замовник паралельно шукає ще одного вбивцю, - продовжує Василь Мацо. - Робити це в невеликому селі, де всі добре знають одне одного, було непросто, проте ніхто нічого не помітив. Нарешті після кількох зустрічей замовник призначив «кілеру» «стрілку» і попередив: «Далі тягнути нікуди. Робота повинна бути зроблена сьогодні або завтра »(того дня додому із заробітків повернувся син Івана). Після чого дав «кілеру» аванс і свій мобільний телефон, на який слід було сфотографувати тіла вбитих. У той же день ми через сільського голови викликали потенційних жертв у сільрада нібито для з'ясування деяких питань та відвезли у Тячівський райвідділ міліції. Жінка, почувши, що сьогодні вночі її з сином повинні вбити, втратила свідомість.
Дружина і син Івана погодилися допомогти міліції викрити вбивцю. Для цього в одному з кабінетів райвідділу влаштували інсценування злочину (фото): оперативники розставили «домашню» меблі, поклали жінку та її сина на підлогу і прикрасили їх червоною фарбою (попередньо проконсультувавшись з художником, як підібрати найбільш правдоподібний колір). Після чого сфотографували «закривавлені» тіла на вручений «кілеру» мобільник. На випадок, якщо б Іван одразу після перегляду захотів видалити знімки, міліціонери зробили їх копії і розмістили в різних папках телефону. Пізно вночі «кілер» зателефонував замовнику і повідомив, що справу зроблено. Близько опівночі вони зустрілися на пустирі на околиці села. Переглянувши знімки, Іван вимовив: «Чиста робота» - і через кілька секунд разом з «кілером» був ... затриманий міліціонерами.
«Хочеш дізнатися, як вони вмирали?» - «Ні. Головне, що їх більше немає ... »
Господарство, яким намагався заволодіти Іван, знаходиться в самому центрі села. Тут гарну ділянку землі (50 соток), добротний цегляний будинок (фото) / 10 на 10 метрів /, літня кухня, прибудови і стара дубова хата, збудована в гуцульському стилі без єдиного цвяха (такі розбірні хати користуються непоганим попитом у заможних любителів раритетів) . У докризовий час за один тільки земельну ділянку можна було виручити 75 тисяч доларів. Тепер ціни хоч і знизилися, але господарство все ще стоїть чимало.
- Ми прожили з чоловіком шість років, - розповідає Марія Палінкар, дружина Івана. - Я приїхала сюди з сусіднього села, і ми разом почали будувати новий цегляний будинок на гроші моїх батьків. Добудовувала я його фактично сама. Весною 1984 року Іван поїхав на заробітки у Пермську область, а восени бригада повернулася без нього. «Твій чоловік знайшов іншу жінку і залишився з нею», - пояснили робітники. Восени я сама поїхала туди. Глухі місця, довго і важко добиралася. Знайшла чоловіка, просила повернутися: «Тебе син чотирирічний чекає, повертайся додому». Він відмовився. Приїжджав потім в село кілька разів зі своєю цивільною дружиною, зупинявся у сестри. Свекор (він жив у старого дубового хаті поряд з нашим будинком і помер два роки тому) сина засуджував, навіть бачити його не хотів. А в 2001 році Іван повернувся назовсім. Просився тому, але тепер вже я відмовила. Він зняв житло в іншому селі, сюди приїжджав лише зрідка, поки ще жив батько. Старий як і раніше не брав сина, дозволяв залишитися максимум на ніч. Коли ми зустрічалися з чоловіком у дворі, то навіть не віталися.
За всі ці роки Іван ніяк не допомагав нам, ні разу не цікавився сином. Тільки аліменти приходили з Росії - 15 радянських рублів на місяць ... Претензії на будинок чоловік особисто мені ніколи не висував, але сусідам часто говорив: «Я все одно вижену їх звідти». Про те, як він це задумав зробити, ми дізналися в міліції. Нас привезли в райвідділ і запитують: «Є у вас вороги, які хотіли б вашої смерті?» - «Ні, - відповідаю. - Хто я така, щоб мене вбивати? Не банкір, не олігарх ». А коли нам розповіли про наміри чоловіка, я втратила свідомість. Він все ретельно спланував, навіть домовився, кому на наступний день продасть на м'ясо наших свиней і корову. Собаку хотів вбити, щоб не вила ... Як згадую це, все всередині перевертається.
- Я батька з малих років майже не пам'ятаю, - каже син Івана Василь (фото). - Потім, правда, кілька разів бачилися, коли він приїжджав у село. Знаю, що в Росії у нього залишилася дочка, їй тепер 22 роки. Все це господарство записано на мене, і, коли два роки тому помер дід, я сказав батькові: «Якщо ніде жити, живи в старого дубового хаті». Дав йому ключі - адже батько як-ніяк. А він ось що задумав ...
Тячівський райвідділ міліції порушив відносно Івана кримінальну справу. Йде слідство.
- Коли ми перевіряли замовника на стадії підготовки спецоперації, з'ясували одну цікаву річ, - розповідає начальник Тячівського райвідділу міліції Іван Немеш. - Громадянська дружина Івана, з якої вони жили в селі Березняки Пермської області, померла в 2001 році, і відразу після цього він повернувся звідти в Закарпатті. Ми направили запит нашим російським колегам з проханням перевірити обставини смерті жінки, але відповіді поки не отримали.
Думаю, дружина і син Івана могли припустити, що він планує їх «прибрати». Адже за останні кілька років колишній глава сім'ї неодноразово влаштовував різні розбирання: погрожував родичам ножем, отруював їм колодязну воду мазутом ... Він навіть до ворожки чогось ходив. Проте Марія та Василь жодного разу не зверталися в міліцію. Видно, не допускали, що справа може зайти так далеко.
Спецоперацію ми підготували за чотири дні. Всі деталі погоджували з обласним керівництвом і департаментом карного розшуку Міністерства внутрішніх справ. Були готові до різних несподіванок з боку «підопічного», адже людина, що зважилася на вбивство рідних людей, здатний на що завгодно, наприклад, на усунення виконавця. Сам Іван, до речі, здоровий мужик - під два метри зростом і все ще в силі. Тому на останню зустріч «кілер» наділ під куртку бронежилет. Після затримання Іван довго все категорично заперечував. Лише коли зрозумів, що ми володіємо повною інформацією, попросив ручку, папір і все детально описав. Ніякого каяття на його обличчі не було, хоча в той час він ще не знав, що дружина з сином живі. Пізніше ми сказали йому: «Радуйся, що твої рідні залишилися живі, інакше отримав би довічне ув'язнення. А так - відсидиш років 15 ». «Я стільки навряд чи протягну», - буркнув він у відповідь.
Співробітника карного розшуку, що виконував роль кілера, у момент мого приїзду на роботі не виявилося, він був у лікарні з дружиною, яка зараз на шостому місяці вагітності. Однак після дзвінка керівництва «кілер» - високий, підтягнутий оперативник - приїхав, щоб дати невелике інтерв'ю. Під час розгляду справи в суді міліціонер буде давати свідчення не на відкритому засіданні, а в окремому приміщенні, його персональні дані в протоколи не внесуть. Тому сфотографувати «кілера» для газети можна було тільки зі спини.
- Із замовником ми зустрічалися п'ять разів, - розповідає оперативник. - Спочатку він дуже спокійно пояснив, чому хоче прибрати дружину і сина, і навіть показав будинок. Я кілька разів перепитував: «Ти впевнений, що хочеш їх вбити? Остаточно вирішив? »« Упевнений », - відповідав він. Я намагався грати свою роль переконливо: говорив на бандитському жаргоні, пояснював, що справа дуже серйозна, і, якщо він задумає мене «кинути», сам піде на корм рибам. До речі, Іван дійсно хотів обдурити. Замість обіцяної тисячі доларів передоплати дав всього триста, а під час остаточного розрахунку сказав: «Грошей поки що немає». Тому написав розписку, що протягом двох тижнів заплатить мені за виконану роботу. У такі непередбачені наслідком моменти мені доводилося імпровізувати, і, думаю, я впорався, - посміхається «кілер». - На нашій останній зустрічі, показуючи фотографії «убитих» дружини й сина, я запитав: «Хочеш дізнатися, як вони вмирали?» «Ні, - відповів він. - Головне, що їх більше немає ».
Кримінальну справу проти Івана передали до слідчого управління обласного міліцейського главку, сам він в очікуванні суду перебуває в СІЗО. Про те, що «кілер» насправді був підставним оперативником, замовнику до цих пір ніхто не говорив ...
P.S. Прізвище потерпілих змінена.
