Колись стрільба з лука на Закарпатті була одним із доволі поширених видів спорту. При товаристві «Динамо» діяло кілька секцій лучників. Але з розвалом Союзу чомусь їх не стало. Тренери залишилися без зарплатні й змушені були шукати інші підробітки. Лише зараз спостерігаємо певне відродження цього елітарного виду спорту.
Прикладом слугують досягнення закарпатської лучниці Марії-Магдалини Куриляк. Наставницею 20-річної спортсменки нині є мама — майстер спорту СРСР Марія Куриляк. Тож про успіхи, підготовку, спортивні цілі та життя поза спортом — у розмові з найтитулованішою закарпатською лучницею.
Як розпочала займатися цим видом спорту?
— Змалку розглядала мамині фото з луком, мені вони дуже подобалися. Але, на жаль, через відсутність секції зі стрільби з лука у місті не мала можливості займатися цим видом спорту. Згодом довідалася, що в спорткомплексі «Буревісник» відкрилася така секція для студентів. Вирішила піти подивитися, а вийшло, що одразу записалася до секції. Мама навіть не знала про моє нове вподобання, лише після кількох тренувань їй зателефонували й повідомили про мої заняття. Спочатку самостійно ходила, а потім уже й мама долучилася і стала керувати тренувальним процесом.
Маріє, перший свій успіх пам’ятаєш?
— Таке не забувається. Це було у Львові, під час змагань у стрільбі з лука в приміщенні на 18 метрів, тоді виконала нормативи на перший розряд. У 2009 році на традиційних міжнародних змаганнях «Золота осінь» у місті Лева здобула звання кандидата у майстри спорту, того ж року вже в Новій Каховці на Кубку України виконала нормативи майстра спорту. Минулоріч добре виступила на зимовому чемпіонаті України у дистанції на 18 метрів у приміщеннях, де в своїй кваліфікації стала другою. Після цього потрапила у поле зору тренера олімпійської збірної України Віктора Сидорука – поїхала на відбіркові змагання, які проходили у Києві. На олімпійській дистанції 70 метрів виборола перше місце, що дозволило потрапити до складу юніорської збірної і поїхати до Хорватії на чемпіонат Європи. На континентальних змаганнях наша збірна досягла феєричного успіху – здобула перше загальнокомандне місце у заліку, а в особистих змаганнях я стала дев’ятою. Влітку 2010 року на чемпіонаті України в Черкасах теж мала хороший результат — почесне друге місце.
Яку ціль ставиш перед собою нині?
— Прогресувати і потрапити до складу олімпійської збірної. Маю заповітну мрію — хочеться у 2012 році поїхати на літні Олімпійські ігри в Лондон.
А конкуренцію серед українських лучниць відчуваєш?
— В Україні досить потужно розвинений цей спорт у Львівській та Харківській областях. Якщо в інших регіонах працює в середньому по 4—5 тренерів, то лише на Львівщині їх 25, майже стільки їх і на Слобожанщині. Обласні змагання лучників Львівщини чи Харківщини нічим не поступаються за своїм рівнем всеукраїнським. Недарма саме представник останньої Віктор Рубан став олімпійським чемпіоном у Пекіні.
Яке місце посідає Закарпаття з цього виду спорту?
На жаль, пасемо задніх. Коли розпочинала займатися цим спортом, ще тоді лучників було досить багато. Дмитро Пономарчук та Василь Король навіть займали призові місця на Кубку України. Але на цьому їхній прогрес зупинився. Нині активно тренуються нас усього двоє. А на змагання та збори регулярно їжджу лише одна.
Займатися стрільбою з лука — заняття не з дешевих. Хто допомагає в придбанні спортивного спорядження?
— Перший тренувальний лук придбали батьки. А після того, як досягла успіху, стала членом збірної, головний тренер видав мені сучасний спортивний лук і стріли. До прикладу, одна така стріла коштує близько 300 гривень, а ціна лука у повній комплектації в середньому 8—10 тисяч гривень…
Під час організації поїздок на збори підтримку в області відчуваєш?
— Після того, як стала членом збірної лучників України, мені стали допомагати. На самому ж початку весь тягар лежав на плечах батьків. Нині можу собі дозволити регулярно їздити на всі змагання, які проходять в Україні.
Тримати в руках лук — процедура не з легких. Для цього потрібно займатися іншими видами спорту, скажімо, важкою атлетикою, дотримуватися спеціального харчування...
— Так, необхідно розвивати і закріплювати плечові м’язи, а цьому сприяють регулярні заняття плаванням, відвідую тренажерний зал.
Маріє, а на навчання часу вистачає, як вдається тобі витримувати ці навантаження?
— Наразі навчаюся на першому курсі факультету міжнародних відносин Закарпатського державного університету. Минулого року закінчила Ужгородське музучилище ім. Д.Задора по класу фортепіано. Часто доводиться надолужувати пропущене, переписую конспекти в університеті, багато допомагають у цьому одногрупники. Якщо людина хоче, то може встигнути все, що їй потрібно. Влітку, коли в мене були дворазові тренування, доводилося швидко робити інші справи, потім все кидати і знову бігти на тренування.
Що хотіла б змінити на краще в стрільбі з лука?
— Хочеться, щоб на цей вид спорту звертали більше уваги. До прикладу, маю нині великі проблеми з місцем для тренувань. Взимку доводиться стріляти в коридорі готелю «Янтар» у селі Сторожниця (якраз від стінки до стінки виходить 18 метрів). Лучникам виділили зал у «Буревіснику», але через незручний час, погане освітлення і холод корисного в подібному тренуванні мало. А влітку переважно стріляла вдома на бабусиному городі, там мені найзручніше. Хоча була можливість займатися на стадіоні «Авангард», але після кількох тренувань змінила дислокацію на город, так мені ближче і комфортніше.
P.S. За підсумками року чемпіонка Європи зі стрільби з лука у командному заліку, призер чемпіонату України Марія-Магдалина Куриляк увійшла до десятки кращих спортсменів області.
