Ужгородець Петро Мацак про враження від участі в світовому конкурсі краси, що пройшов в Індонезії
Минулої суботи до Ужгорода з Джакарти (столиці Індонезії) транзитом через Київ повернувся перший в історії Закарпаття чоловік, що досяг успіху на світовому конкурсі краси. Уродженець обласного центру Петро Мацак на «Mister International ’2010», який входить до трійки найпрестижніших чоловічих усесвітніх форумів вроди, здобув титул Mister Model International. По-нашому – найкращий чоловік-модель у світі.
На диво, суботню прес-конференцію, що відбулася з цього приводу в прес-центрі «Закарпаття», відвідали тільки два журналісти. Зокрема й кореспондент «Замку». Вийшла нетривала, але цікава розмова, котру можна зарахувати до категорії «напівексклюзив».
Перш ніж перейти до вражень Петра від самого конкурсу та Індонезії, кілька слів про хлопця. Йому лише вісімнадцять. Закінчив двадцяту ужгородську школу, нині вчиться на ІІ курсі факультету режисури й хореографії Київського національного університету культури та мистецтв. Професійно займається бальними й спортивними танцями та вокалом. Співпрацює з творчим центром «StarTime», київськими модельними агентствами «Інтермоделс» та «STAR MODEL GROUP». І, нарешті, інформація для майбутніх прихильниць: зріст Петра – 187 см, вага – 81 кг, розмір взуття – 47, колір очей – сіро-зелений.
А тепер – про конкурс у Джакарті. Як розповів наш учасник, у ньому брали участь 42 переможці національних відборів із різних країн світу. Петро Мацак став наймолодшим серед усіх учасників, адже йому лише 18. Ще було троє 19-річних. До речі, найстарший конкурсант цього року – 29-річний індус.
– Підготовка і сам конкурс тривали лише останні 2 дні, – розповів Петро. – Перші 12 днів ми відпочивали: їздили на Балі, брали участь у доброчинних заходах, знімали рекламні ролики, займалися рафтингом, влаштовували фотосесії й спортивні змагання. Загалом вражень дуже багато. Мали навіть обід із левами, що були зовсім поруч, за склом.
– Як тобі Джакарта й Індонезія взагалі?
– Там круто, як в Америці (всміхається). Дуже гарне місто, вражає.
– Проблем ніяких не виникало?
– Серйозних – ні. А дрібні є всюди. Наприклад, у Джакарті, коли прилетів, виникли якісь непорозуміння з візою, мене ганяли туди-сюди, що дві години не міг вийти з аеропорту. Але зрештою все з’ясувалося.
А так країна гарна, люди дуже привітні, смачна кухня. Морепродуктами, які я обожнюю, просто об’їдався. Та й екзотичні фрукти дуже смачні, деякі я навіть вперше в житті куштував.
– Щось цікаве привіз?
– Крім сувенірів, купив собі хороший смартфончик. Там дуже дешева техніка: телефони, фотоапарати, камери. Мабуть, тому, що виробники близько. А от одяг дорожчий, ніж у нас. Ага, ще привіз купу спортивного харчування – протеїни, креатини – бо головним спонсором конкурсу була відома фірма, що його виробляє. Хоч я цього не вживаю. Може, комусь тут продам (усміхається).
– На самому конкурсі, як ми бачили з фото, ти був одягнутий якось незвичайно...
– Перший із чотирьох виходів був у національних строях. Я виходив у червоному костюмі від Івана Поповича. Дуже цікаве етновбрання мав хлопець із Індонезії, воно було визнане найкращим, а сам індонезієць потрапив до трійки переможців. До речі, виграв англієць Райан Террі. Він отримав 5 тисяч євро грошової винагороди, орендований на цілий рік номер у 5-зірковому готелі в Сингапурі та річний абонемент на авіаперельоти.
– Представники слов’янських країн увійшли хоча б до десятки?
– Ні, жоден. Друге місце посів представник Бразилії, третє – Індонезії, четверте – Іспанії, п’яте – конкурсант із Греції. До речі, я консультувався з дизайнерами, людьми, які добирають, формують для таких заходів обличчя й зовнішність учасників. Вони прогнозували, що перемогти цьогоріч у «Mister International» мають шанси троє учасників: намібієць – відома в Китаї модель, ліванець та ще один конкурсант, не пригадую вже точно, хто саме. Але жоден із них не потрапив навіть до п’ятірки.
– Що для тебе було найважче?
– Коли чесно – спілкуватися англійською. На початку було дуже складно, але за два тижні мову трішки підтягнув. На самому ж конкурсі найважче було постійно всміхатися. Не те щоб не мав настрою, просто не люблю штучності. Почувався ненатурально, хотілося бути більш природним.
– На жіночих конкурсах такого штибу постійно виникають ситуації, коли конкурентки намагаються накапостити одна одній. У вас трапилися якісь каверзи?
– Та ні, нічого такого не було. Кепкували один із одного, як усі хлопці, звичайно. А щоб хтось комусь хотів нашкодити... А ні, згадав: у венесуельця вкрали шкарпетки (сміється)! Він потрапив до ТОП-15, приходить одягати костюм на наступний вихід, а шкарпеток нема...
– Зізнайся, у твоєму житті після участі в цьому конкурсі щось змінилося?
– Тепер почуваюся значно впевненіше, відчуваю, що все залежить від мене самого. З’явився стимул до самореалізації. Нині визначаюся, на чому спеціалізуватися у виші: чи це буде фото, чи кіно, чи модельний бізнес, чи реклама. Зрештою, на модельний бізнес я в житті не роблю основної ставки, досі це було просто захоплення. Але, якщо «вистрелить», і далі цим займатимуся.
