Нині гарячі лінії, на які можна телефонувати цілодобово, є майже у кожного державного відомчого органу. В ідеалі їх створюють для того, аби пересічний громадянин міг подзвонити в будь-який час і дістати оперативну відповідь на питання, яке його турбує.
Проте, як відомо, хороші наміри і їх реалізація – різні речі. Тому ми вирішили обдзвонити кілька міністерств, аби перевірити, наскільки дієвим для звичайного українця є такий зв’язок із органами виконавчої влади.
У Міністерство праці й соціальної політики звернулися з простим, здається, питанням: чи й справді послуги соціальних працівників є платними для літніх людей, які мають дітей. Дівчина-оператор відповіла, що вона, на жаль, не володіє такою інформацією і запропонувала мені залишити свої контакти. Пообіцяла зареєструвати моє звернення й відправити на домашню адресу офіційним листом відпис, який я маю дістати протягом 30 днів.
Майже ті самі слова я почула, зателефонувавши на гарячу лінію Міністерства транспорту і зв’язку. Мовляв, одразу відповісти не можемо, але зафіксуємо звернення й надішлемо письмову відповідь. З однією відмінністю: попросили номер мобільного телефона для того, щоб проконт¬ролювати, чи дійшов лист до адресата.
У Мінрегіонбуді, напевно, взагалі вирішили економити час. Бо одразу ж ввімкнувся запис, і голос оператора запропонував надиктувати скаргу на автовідповідач і залишити свою адресу й телефон для того, щоб дістати відповідь. Проте, якщо вам конче хочеться живого спілкування, можна дочекатися з’єднання з оператором, який однаково пообіцяє надіслати офіційну відповідь поштою.
На гарячій лінії Міністерства охорони природи мене переадресували до Державного управління природоохорони, проте чесно попередили: там якраз сезон відпусток – турбувати марно.
Як наслідок, обдзвонивши майже всі гарячі лінії міністерств, я мала схожі відповіді. Чи все-таки відмовки? Бо ж якщо людина телефонує на гарячу лінію, то, напевно, хоче дістати й «гарячу» відповідь. Інакше який сенс робити цю послугу цілодобовою, адже з таким самим успіхом можна подати запит на місці й дістати той самий лист протягом 30 днів.
Важко зрозуміти, кому потрібні гарячі лінії: громадянам чи все-таки чиновникам? У такому режимі, як вони сьогодні працюють, це радше відділ прийому скарг. Тобто ще одна галочка, яку можна поставити у звітах: працюємо в поті чола, усе офіційно зареєстровано.
Проте була-таки гаряча лінія, подзвонивши на яку, я дістала відповідь на своє запитання. У працівниці Міністерства молоді, сім’ї і спорту я спитала, чи уроки футболу обов’язкові для школярів. Зрештою з’ясувалося, що мусять бігати за м’ячем тільки хлопчаки. Але співрозмовниця уточнила, що в законі цього не написано. Природно, що я здивулася, як таке може бути? Пані з Міністерства душевно сказала, що розуміє мене. І, якщо я не хочу, аби дитина ходила на ці заняття, запропонувала зробити... відповідну довідку від лікаря про незадовільний стан здоров’я. Але, коли мене цікавить саме закон, то вона надішле мені офіційного листа...
Тепер чекаю, що через місяць прийде така кількість не електронних, а справжніх листів, яких я вже давно не отримувала. Тож хто куди, а я – за поштою.
