про форель
Вихід у всеукраїнському державному видавництві "Карпати" книги "Розведення форелі в річках Закарпаття" заслуговує на віднесення її до розряду унікальних. Таких видань навіть в усій Україні не густо.
Що за книгу одержали рибоводи, працівники форелевих господарств, студенти-біологи і просто ті, хто захоплений романтикою потоків і річок нашого краю? І хто є її авторами?
В основу цього практичного посібника покладено багаторічний досвід розведення і вирощування форелі у форелерозпліднику «Ждимир», колись відомого на весь Союз Свалявського лісокомбінату. Її автори — колишній директор цього підприємства Микола Алексій (на жаль, нині вже покійний) і його дружина Марія Алексій. Власне все те, над чим десятиліттями працював Микола Ілліч: збирав матеріал, вів власні записи спостережень, робив певні узагальнення, навіть із закордонних відряджень щось привозив нове про форель, об`єднала в одне ціле і видала книгою Марія Михайлівна.
Від загальних відомостей про форель та історії розвитку штучного розведення риби в книзі узагальнено весь процес розведення і вирощування форелі (відбір маточного матеріалу і розплід; робота в інкубаторі; кормління; меморація форелевих струмків і ще багато-багато іншого). Нещодавно ми зустрілися з авторкою книги, яка, виявляється, є ще й запопадливою рибачкою.
— Маріє Михайлівно, як ви все-таки зважилися взятися за таку незнайому вам справу — впорядкування книги?
— Коли в 1992 році Микола Ілліч ослаб, він сказав мені: «Доведеться, Маріє, вже тобі одній довести мою роботу з підготовки книги до завершення...». І я часто переглядала рукописи, але з чого почати — не відала.
— І все-таки почали...
— У серпні 2003 року я розповіла про це своєму однокласникові, доктору біологічних наук, професору Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимиру Чопику.
І він багато мені допоміг своїми фаховими порадами і консультаціями. Проглянувши рукописи, сказав: «Давай, Марусю, не опускай рук, я тобі допоможу...». Я також щиро вдячна рецензенту — доценту кафедри зоології біофаку УжНУ Людвігу Потішу.
— Професія економіста далека від технології риборозведення... Що цікавого ви знайшли для себе, в цій справі?
— Чоловікове захоплення з часом стало для мене своєрідним спілкуванням з природою — я могла годину-другу провести з вудкою в руках. Бувало, у вихідний ми вибиралися зі Сваляви на Вовчий (була там така рибна місцина під мостом). Якось і чеських гостей туди повезли.
— Колеги знали про ваше, таке не жіноче хобі?
— Як дружина керівника крупного підприємства, я не вважала за потрібне про це їм говорити. Та ми навіть, перебуваючи на курорті в Карлових Варах, знайшли можливість відвідати місцеве рибне господарство, яке займалося розведенням гольця. Згодом і в Сваляву завезли мальків цієї
цінної риби, навіть запас кормів на шість місяців.
— Свою рибку завжди вдавалося зловити?
— Мене ніколи й не засмучувало, якщо риба не клювала. В тому й суть рибальської вдачі...
— Яка рибка вам найкраще смакувала?
— Я люблю більше карпа, звичайно й форель дуже смачна риба. А от Микола Ілліч просто не любив рибу, він її не вживав ніколи. Навіть тоді, коли доводилось бути на рибалці разом з високим начальством з області чи міністерства...
В То виходить — клопоти про розвиток рибного господарства задля інших.
— Та хіба це погано? Сподіваюсь, що і видана книжка прислужиться багатьом, бо, як не прикро, у водоймах краю зникає форель.
