Уперше опубліковані документи про події, що відбувалися в історичній фортеці
Нещодавно побачила світ нова книга про Мукачівський замок. Вона одразу потрапила у поле зору читачів на книжковому ярмарку «Книга-фест-2010», що відбувся в Ужгороді наприкінці травня. Сьогодні розмовляємо з одним із авторів цього видання – журналістом нашої газети Олексієм Філіпповим.
– Олексію Ігоревичу, чому саме історія Мукачівського замку? Адже про нього вже неодноразово видавалися дослідження в Угорському королівстві, Чехословацькій республіці й у радянський час…
– Починаючи з кінця ХІХ століття про Мукачівський замок писали Тиводор Легоцький, Янош Балог, Йозеф Янкович угорською та чеською мовами. Останнього разу книга історика Михайла Трояна вийшла російською у далекому 1982 році накладом у 85 тисяч примірників. За майже три десятиліття з того часу виросли нові покоління туристів, екскурсоводів, змінилися суспільні відносини, державний устрій України. Людська пам’ять має цікаву здібність – забувати зайву інформацію.
У 2006 році під час своєї подорожі Словаччиною і Польщею в одній краківській книгарні я побачив польський путівник по Західній Україні, який написали історик і географ із Ягеллонського університету. У ньому, на жаль, прочитав такі фантастичні розповіді про Мукачівський замок, почерпнуті з відповідних українських туристичних довідників, що це змусило мене впритул зайнятися вивченням історії Мукачева за реальними архівними документами. Тому звернувся з цією ідеєю до директора Закарпатського обласного архіву Михайла Делегана.
– І він одразу погодився?
– Директор архіву знав мене до того як дослідника геральдики, вексилології та сфрагістики. Це спеціальні історичні дисципліни, без знання яких неможливо повноцінно вивчати Середньовіччя. Михайло Делеган читав мої дослідження про герби Підкарпатської Русі, Мукачева, Федора Корятовича, міста Львів. Тому він вирішив підтримати цю ідею, зазначивши при цьому, що робота на мене чекає важка, кропітка і тривала.
– І з чого вона почалася?
– Із вивчення архівних першоджерел. Якраз у березні 2006 року Державний архів Закарпатської області за сприяння народного депутата України і мецената Станіслава Аржевітіна видав CD «Колекція Владіслава Варі – Грамоти головного старости міста Мукачево XIV-XVIII ст.». У ньому містяться оцифровані копії основних документів про історію міста над Латорицею.
– Як ви займалися дослідженням без знання латинської та старо-угорської мов?
– Доводилося самотужки вивчати палеографію, дипломатику, використовувати словники. Знадобилися й спеціальні посібники, копії документів, які власноруч робив мукачівський архіваріус Ласло Варі у першій половині ХІХ ст. Ще одним стимулом для мене стало публічне зізнання одного ужгородського науковця, який після ознайомлення із грамотами заявив, що у нього проблеми з почерком і латинню. З перекладом документів, написаних угорською, мені допомагав орендатор Чинадіївського замку «Сент-Міклош» Йосип Бартош.
– Як довго тривало дослідження?
– За п’ять років зміг ознайомитися з документами восьми архівних фондів. У них знайшов 35 справ, які безпосередньо містили дані з історії Мукачівського замку. Також шукав достовірні літописні свідчення, знайомився з опублікованими дослідженнями інших фахівців.
– Книга називається «История Мукачевского замка (в документах)»...
– Як кажуть наші північні сусіди: «Против лома нет приёма». Для історика-дослідника саме документ є тим «ломом». Ідея написати книгу на основі перекладів першоджерел визрівала давно. Лише після більш глибокого ознайомлення з історією періоду Контрреформації в Угорщині, з ходом повстань графа Імре Текелі, князя Ференца ІІ Ракоці проти імператора Леопольда І зрозумів, що не зможу за прикладом інших істориків стати однозначно на бік когось одного з учасників політичних суперечок другої половини XVII століття. А писати про ці війни – тема іншого дослідження.
– Чому книга вийшла російською, а не українською?
– Дію за принципом замків у Польщі та Словаччині. Там пропонують літературу для туристів різними мовами, навіть російською. Тому минулого року до 80-річчя виходу книги Йозефа Янковича, колишнього директора Мукачівського музею ім. Легоцького, і 20-річчя Мукачівського історичного музею я перевидав його дослідження про Мукачівський замок. Констатую, що Янкович набагато краще знав історію, ніж деякі сучасні історики. Зокрема він писав, що Корятович історичний і Корятович легендарний – це дві різні постаті.
А російською книга побачила світ тому, що це перший із чотирьох варіантів видання. Тим більше, що мене підтримали у цьому проекті члени Мукачівського російського культурного товариства «Русский дом» та екскурсоводи міста, які послуговуються у своїй діяльності переважно цією мовою.
Для українського варіанту з, думаю, кольоровими ілюстраціями вимушений шукати спонсорів, оскільки за останні п’ять років поліграфічні послуги в Україні подорожчали майже у п’ять разів. Знаю, що є також потреба в угорському та англійському варіантах.
– Але ж книга є науково-популярним нарисом, а не туристичним довідником...
– Так. Це дослідження варто читати і перечитувати екскурсоводам, викладачам краєзнавчого туризму, місцевим учителям, студентам і школярам, пересічним мукачівцям, які прагнуть знати минуле свого населеного пункту.
– Чому вашим співавтором є директор архіву?
– Тому що він, насамперед, історик, добре знається на архівних першоджерелах. Крім того, багато допоміг мені у грамотній обробці матеріалів за стандартами історичної науки. Я вдячний йому за це.
До речі, шукати необхідні документи самовіддано допомагали мені також і співробітники Берегівського відділення облархіву. За останні роки Державний архів Закарпатської області брав участь у підготовці та виданні декількох наукових збірників, які містять тексти архівних першоджерел. Цю інформацію ще доведеться прискіпливо вивчати історикам, аби їхні дослідження набули більш змістовного характеру. Наприклад, збірники архівних документів і матеріалів «Релігія. Історія верховинського села Колочава», «Мукачівська греко-католицька єпархія», «Історія державної служби в Україні», «Карпатська Україна (1938-1939)».
– Які плани на майбутнє?
– Вивчатиму інші архівні фонди, де сподіваюся знайти інформацію про замкові події. Тепер уже ставитиму перед собою мету зробити дослідження
більш різноплановим і повноцінним за змістом, аби воно набуло вигляду справжнього наукового видання.
– Коли його можна буде побачити?
– Робота вимагатиме багато часу. Не знаю, чи вдасться потрапити в архіви Будапешта і Відня. Там, за моїми даними, також зберігається чимала кількість документів про минуле Мукачівського замку.
