Стосунки між людьми, як правило, складаються непросто. А коли справа стосується власності, підприємства і в ній замішані гроші, майно, земля… Словом, картина подекуди вимальовується на кшталт «Іван Грозний вбиває свого сина». Тоді, аби не опуститися до криміналу, люди йдуть до господарського суду. Про особливості судочинства у цій спеціалізованій галузі Феміди ми розпитали голову Господарського суду Закарпатської області Надію Ващуліну.

Надіє Михайлівно, ви очолюєте Господарський суд Закарпаття з 1992 року. До того чимало років працювали у державному арбітражі. Коли було складніше працювати — за часів СРСР чи тепер?

— Важко відповісти. Ми застосовуємо законодавство. За Союзу воно було більш стабільним, тобто «правила гри» були чітко виписані. Керувалися збірником інструктивних вказівок із застосування законів, де були приклади, як то кажуть, на всі випадки життя, як вирішувати усі види спорів. Найбільше спорів було по недостачах, якості товарів. Нині таких практично немає. Але вирішувати їх було дуже просто – керувалися інструкцією, як мають бути складені акти. Якщо інструкцію порушено – претензію не задовольняли. Найбільше справ щодо бою склотари мали із Лужанського заводу мінеральних вод, а щодо якості продукції – з Ужгородської взуттєвої фабрики. Також чимало спорів мали по базі «Продімпортторгу», яка займалася поставками товарів з колишніх країн соцтабору. Тож загалом спорів було дуже багато, але, по-перше, майно було державним, перекладалося з однієї кишені в іншу і ніхто надто завзято не бився за рішення суду, по-друге, регламентація відносин між суб’єктами господарювання тоді була простіша і зрозуміліша.

Нині ж усе навпаки: бачимо часту зміну законодавства, маємо різні форми власності тощо. Це все ускладнює роботу господарських судів.

За час незалежності України справи також змінилися. Спершу мали так звану бартеризацію, суцільні неплатежі, які займали ледь не 90% усіх спорів. Я не кажу тут про „неформальне” вирішення таких суперечок суб’єктами підприємницької діяльності, яке мало місце у 90-х роках. Однак поступово господарюючі суб’єкти стали передусім звертатися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів, тобто вирішували питання заборгованості цивілізовано. Потім певний час було багато спорів, пов’язаних з приватизацією. З’явилися справи, яких не могло бути за часів Союзу і не було у перші роки незалежності – про банкрутство.

Хто нині найчастіше звертається до Господарського суду і з якими питаннями?

— Суб’єкти господарювання. Державні структури менше. На першому місці – майнові спори. До прикладу, нині я розглядала дві справи, пов’язані з неплатежами. Зараз модно посилатися на кризу. Також у нас з’явилися «кредитні» спори, пов’язані із виконанням договорів з банками. В основному банки позиваються до позичальників. Торік таких справ було 222. Слід сказати, що банки вимагають від позичальників, як то кажуть, по всій суворості закону, хочуть відсудити кошти до копійки (підвищені відсотки за користування грошима, штрафні санкції тощо). Кризові ризики, незважаючи на заклики уряду і прохання позичальників, банки ділити не хочуть. На мою думку, слід виявляти більше гнучкості і йти назустріч тим позичальникам, які частково, але регулярно розраховуються. Хоча як подивишся, скільки банки роздали грошей, то розумієш, чому виникла фінансова криза…

Але позиваються й позичальники. Намагаються всіма правдами і неправдами відтягнути термін сплати кредиту. Під різними приводами просять визнати угоду недійсною. До прикладу, якщо позика була у валюті, то це, на їхню думку, не відповідає чинному законодавству. Подібних позовів ми не задовольняли, але намагання позичальників були.

Останніми роками в Україні набуло поширення таке явище, як рейдерство, тобто силове захоплення чужої власності. Чи розглядали у Господарському суді справи про рейдерство?

— У нас таких справ майже немає. Є одна, яка тягнеться вже тривалий час. Там фігурує фірма, для ділової репутації якої характерні незрозумілі дії, пов’язані з перереєстрацією, зміною керівництва тощо. Напевно, це єдиний випадок на Закарпатті. Від інших подібних справ, як то кажуть, Бог милував.

Закарпаття має специфічну не тільки господарську, але й природну структуру. Напевно, виникають справи, пов’язані з екологічною ситуацією, лісами, землею…

— Звичайно. Такі справи у нас є. Як правило, ініціює їх природоохоронна прокуратура. Стосуються вони неналежної чи незаконної вирубки лісу. У Берегові була справа щодо засмічення території. Є суперечки щодо землекористування, законності виділення землі, коли при зміні влади оскаржується виділення землі попередниками. На мою думку, це не дуже добре, бо втрачається спадкоємність влади. Важко приймати рішення, коли людина вклала кошти, облагородила територію, а тепер треба це руйнувати. Особисто в мене нині є така справа, і я просто мучуся з нею. Але деколи доводиться ухвалювати й такі рішення, що робити? Хоча це надзвичайно важко. Уявляю, як важко ухвалювати рішення по кримінальних справах…

Скільки суддів нині працює у Господарському суді області? Наскільки великим є навантаження на них?

— Загалом у нас працює 17 суддів. Навантаження по кількості справ стабільне, а після створення Адміністративного суду навіть дещо зменшилося. Але щодо складності справ не можу сказати, що працювати стало легше. Майже немає простих справ.

Знаю, що Господарський суд Закарпатської області — найкращий в Україні за кількістю змінених чи скасованих ухвал. Чим це зумовлено?

— Так, торік лише 2,4% рішень нашого суду були скасовані в порядку апеляції та касації. Загалом по Україні цей показник становить 4,4%. Чесно скажу, що коли довідалася про такі показники, зраділа, ніби премію отримала (сміється). Якщо ж серйозно, то пов’язую це зі ставленням до роботи усіх наших суддів. Намагаюся зберігати спадковість у роботі суддів. Сама беру приклад зі свого попередника Івана Андрашка, його надзвичайно відповідального ставлення до роботи. Від інших суддів вимагаю того ж. Допомагала й спеціалізація всередині суду, тобто справи до розгляду розподілялися головою між суддями згідно зі спеціалізацією. Це як у лікарні: усі лікарі, але один терапевт, інший хірург тощо. У судовій системі також неможливо знати усі категорії справ: про банкрутство та інтелектуальну власність, розрахунки і спори з перевезення тощо. Кожен вид діяльності регламентується своїм законодавством. Тому я розподіляла справи, враховуючи спеціалізацію суддів, що, гадаю, позитивно вплинуло на роботу.

Новий закон про судоустрій і статус суддів, який почав діяти 1 січня нинішнього року, дещо змінив судову систему…

— Зокрема, введено автоматизовану систему документообігу в судах. Також усі позовні заяви розподіляються для розгляду автоматизовано. Ні голова суду, ні його заступники не мають до цього ніякого відношення. Комп’ютер сам вибирає, хто з суддів повинен розглянути ту чи іншу справу. Усі європейські і наші експерти відносять таку систему до позитиву. Може, й так. Я і раніше ніколи не зловживала розподілом справ, завжди зважала на те, хто з суддів має більшу практику. Це впливало на стабільність рішень. Хоча й за новим законом повністю спеціалізація не зникла. На зборах суддів ми визначаємо по кілька чоловік для певних категорій справ, і вже серед них автоматично вони розподіляються.

Що ще, на вашу думку, потрібно змінити, аби покращити роботу суддів і уникнути нарікань на їхню роботу, які часто чуємо нині?

— Уже дуже багато змінили, провівши торік судову реформу. Часу відтоді минуло зовсім небагато. На мою думку, нині змінювати нічого не потрібно, щоб не робити поспішних висновків. Слід попрацювати за новими правилами і подивитися, яким буде результат. Той же автоматизований розподіл справ: минув лише місяць від його впровадження, висновки про ефективність робити рано. Хоча від суддів уже маємо нарікання: комусь система розподілила 10 справ, а двом суддям не дала жодної. Чому так, ми не розуміємо.

Створено також Єдиний державний реєстр судових рішень, де кожен може ознайомитися з прийнятим рішенням. Гадаю, це добре, оскільки «заховатися», тихцем ухвалити «потрібне» рішення стає неможливо. Але рідко так буває, що рішенням задоволені обидві сторони. Тому я завжди наполягаю, що розгляд справи і рішення мають бути такими, щоб, попри зауваження, було видно, що суддя налаштований на неупереджений розгляд справи, щоб навіть сторона, яка програла, розуміла, що сталося це об’єктивно. До речі, змінами до Господарсько-процесуального кодексу передбачено, що суддя лише у першому розгляді справи може витребувати додаткові докази, потім їх надають з власної ініціативи сторони. Це забезпечує принцип змагальності, чого раніше не було. А ще знімає підозру з суддів у симпатії до якоїсь сторони.

Юристи, які представляють сторони у суді, завжди дотримуються закону?

— Ох, до яких хитрощів вони тільки не вдаються (сміється). Знаючи це, ніколи не скажещ, що наші юристи неграмотні. Коли бачать, що позиції слабкі, оскаржують кожен судовий акт, аби лише затягнути час. Деякі, особливо активні, й до Верховного суду доходили. Уявляєте, скільки часу минає, доки справа пройде чотири інстанції?! Звідси і нарікання на тяганину в судах. Зробити щось я не можу, адвокат же стверджує, що працює в інтересах клієнта. Таких ми називали «процесуальними диверсантами». Та зміни до кодексу чітко окреслили судові акти, які можна оскаржити і встановили граничні терміни розгляду справи: у першій інстанції 2 місяці (суддя може продовжити на 15 днів за клопотанням сторони). Раніше, за згодою сторін, справа могла розглядатися невизначений строк.

Держава фінансово суддів не обділяє, аби вони чесно виконували свою роботу?

— Я особисто з великим стажем роботи, званнями, людина відносно забезпечена, хоча й далеко не все можу собі дозволити. Згідно з новим Законом України „Про судоустрій і статус суддів” поступово мають бути підвищені й зарплати суддям. Але почнуть це робити з 2012 року. Нині судді-початківці отримують 2850 грн. Це мало. Інші працівники суду (помічники суддів, секретарі судового засідання), які мають вищу освіту і виконують велику роботу, нині отримують мізер: їхня зарплата на рівні технічного персоналу (не хочу нікого образити). Такої зрівнялівки не повинно бути. Держава має повернутися до вирішення цієї проблеми.

Як відомо, найважча робота – це робота з людьми. Днями довелося побачити рейтинг найстресовіших професій, укладений британською компанією. У п’ятірку найнебезпечніших входить і професія судді…

— Я згодна з цими дослідниками. Судді теж живі люди. Я, до прикладу, людина досить емоційна (на жаль), усе пропускаю через себе, хоча й розумію, що робити цього не слід.

У зв’язку з цим запитання: як знімаєте стрес, відновлюєте сили?

— У моєму віці на лижі вже не піду (сміється). Для мене найкращий відпочинок – книга. Але не якась дуже розумна – кажу як є. Розумних паперів я на роботі начитаюся. Тож після цього хочеться відпочити, не думати і не аналізувати. Раніше читала детективи, тепер так звані «жіночі романи», такі, знаєте, у м’якій обкладинці. Й одразу ж їх забуваю, це як насіння. Біля будинку маю клаптик землі – розводжу там квіти. Під час таких занять намагаюся забути про все, що пов’язано з роботою. Вважаю, що з певною віддачею більше 8 годин працювати неможливо, тому у вихідні треба відпочити. А потім зі свіжою головою – знову до праці.

Від редакції. Учора Надія Михайлівна відзначила чудовий ювілей. «Новини Закарпаття» зичать іменинниці міцного здоров’я, щастя та нових трудових звершень.

Надія Михайлівна Ващиліна народилася 11 лютого 1951 року в с. Горяни у сім’ї колгоспників. Хустську школу-інтернат, а згодом Харківський юридичний інститут закінчила з відзнаками. Ще навчаючись у вузі, вийшла заміж за однокурсника Олега і змінила дівоче прізвище Багін на чоловікове — Ващиліна. Після закінчення інституту з чоловіком отримали скерування на роботу на Закарпаття. Чоловік почав працювати слідчим прокуратури Свалявського району, а Надія Михайлівна – старшим інструктором райвиконкому. 1978 року переїхали в Ужгород, де пані Надія обійняла посаду арбітра Державного арбітражу при Закарпатському облвиконкомі. З тих пір працює в цій установі, яку впродовж років змінювали, а 4 червня 1991 року вона була перетворена на повноцінну судову установу – Арбітражний (нині – Господарський) суд. Заслужений юрист України, нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Має двох синів. Життєве кредо: «Якщо за щось беруся, то роблю це на відмінно».

• Господарський суд
• Надія Ващуліна