У 2022 році Софія могла поїхати навчатися за кордон, однак вирішила залишитися в Україні та вступила до Національної академії Держприкордонслужби. Сьогодні разом з чоловіком-військовим вона служить у Мукачівському прикордонному загоні.
Софія народилася у родині військових. Саме тому батьки зрозуміли та підтримали її рішення.
У 2022 році дівчина вступила до Національної академії Державної прикордонної служби України. Обрала спеціальність «Філологія», де вивчала англійську, німецьку та польську мови.
Спочатку Софія уявляла себе прикордонницею в аеропорту Львова, тому й зробила ставку на польську мову. Однак війна змінила ці плани, але не змінила головного — бажання служити.
Її шлях до військової служби не був простим. Перший курс став для Софії справжнім знайомством із військовою системою — статутом, дисципліною, вимогами та відповідальністю.
Особливо запам’ятався курс молодого бійця. За словами Софії, служба у війську виявилася не такою легкою справою, як здавалося. Через два тижні вона телефонувала батькові та говорила, що їй усе це не подобається.
Батько запропонував, що приїде та забере її. Однак юна дівчина зібралася з духом і відмовилася, адже вже зробила свій вибір та хотіла довести розпочате до кінця.
Ця ситуація, каже Софія, добре показує її ставлення до служби. Вона переконана, що колись жінка у військовій формі привертала особливу увагу, адже її присутність у строю часто сприймали як виняток. Сьогодні жінки так само стоять на захисті країни, виконують завдання та несуть відповідальність за свій вибір.
«Жінки — це не слабка стать. Ми готові стояти на своєму. Жінки дуже вперті: якщо вже обрали такий шлях, то треба йти ним далі», — говорить Софія.
Ще одним важливим вибором у її житті став Мукачівський прикордонний загін. На четвертому курсі Софія проходила тут стажування. Їй сподобалися люди, атмосфера в колективі та ставлення керівництва.
Чоловік Софії також проходить службу у Мукачівському прикордонному загоні. Через особливості служби їм іноді доводиться заздалегідь планувати спільний час, однак обоє розуміють специфіку професії одне одного.
Для Софії важливо не просто бути дружиною військовослужбовця, а розвиватися у власній професії. Вона не збирається будувати свою кар’єру за чоловіком і хоче залишатися з ним на одному професійному рівні.
«Я не збираюся бути за ним, я збираюся бути на рівні з ним», — говорить прикордонниця.
Знайомство Софії з майбутнім чоловіком розпочалося ще в академії. Вона навчалася на філолога, він — на психолога. Вони були на одному курсі, але в різних групах.
Одного вечора у Хмельницькому Софія випадково зустріла біля магазину курсанта у формі. Він привітався, а вона не одразу зрозуміла, хто це.
Тепер обоє служать у Мукачівському прикордонному загоні та одночасно вчаться будувати сім’ю в умовах війни.
Софія вже думає і про подальший професійний розвиток. Вона хоче продовжувати навчання, розвиватися у вивченні мов та поєднувати кар’єру із сімейним життям.
«Через десять років хотіла б бачити себе викладачкою Національної академії Державної прикордонної служби України», — ділиться прикордонниця.
Для Софії важливою є і тема родини. Вона народилася у Глухові на Сумщині, певний час жила у Чернівцях та Ужгороді, а більшу частину життя провела у Чопі. Через війну її рідні тепер живуть у різних куточках України.
Після перемоги Софія найбільше хоче зібрати всіх за одним столом — десь на Сумщині, у бабусі, де в дитинстві проходили канікули та сімейні зустрічі. Вона мріє просто повечеряти разом, поговорити та згадати час, коли всі були поруч.
