У США понад 80% шкіл відмовилися від використання зв’язного рукопису, збільшуючи таким чином час для інших умінь сьогодення, як-то друкування на клавіатурі.
Такий розвиток ситуації непокоїть багатьох захисників рукописного письма.
Так, американка Барбара Ґетті, співавтор книги "Пиши тепер", яка є своєрідним довідником каліграфії, вважає, що діти набувають величезного позитивного досвіду від повільного, але послідовного процесу навчання рукописному письму.
Вона констатує, що, незважаючи на любов дітей до писання, все ж відчувається все більше ігнорування навиків каліграфії.
"Увага до навчання гарному почеркові, за винятком небагатьох зацікавлених у чіткому рукописові дітей, значно зменшилася. Такими чином, мені дуже шкода, що вміння писати у державних школах США перестали вважати важливим", – каже Барбара Ґетті.
Така тенденція очевидна у багатьох країнах Заходу. У Росії ж каліграфія і далі залишається в центрі уваги шкіл упродовж трьох-чотирьох років навчання дітей. А в Афганістані й сьогодні ще вважають, що "гарний почерк – половина знання".
Хоча чимало університетських фахівців США не схильні драматизувати ситуацію з рукописним письмом. Так, Стів Ґрем, професор з проблем освіти з Університету Аризони, визнає, що і в нього самого "жахливий почерк", каже, що рукописне письмо більш важливе для людей, котрі бажають бути ефективними авторами, творцями вартих уваги текстів.
Та все ж Барбара Ґетті попереджає, спираючись на свій майже піввіковий досвід уроків краснопису для студентів, поліцейських, адвокатів та лікарів, що невміння акуратно писати призводить до страждань сотень людей як на роботі, так і в навчанні через нездатність писати чітко та акуратно.
Вона вважає, що почерк є невід’ємною та суттєвою складовою особистості.
Дитячий психолог із Києва Наталія Лесенко дотримується іншої думки про дітей, які змалку користуються комп’ютером.
"Вони якось по-іншому орієнтуються. Ті, що пишуть рукою, застосовують цю дрібну моторику, вони концентруються на цьому письмі, безпосередньо на зошиті. Вони виводять цю каліграфію, щоб добре було видно. А коли дітки в молодшій школі з клавіатурою починають набирати ці тексти, у них концентрація уваги трохи на клавіатуру, трошки на екран, бо вони мають рукою працювати на клавіатурі, а очима дивитись на екран, у них увага і нервова система починає, як би, "ширше працювати", ширше вона охоплює нервові центри", прокоментувала психолог.
Наталія Лесенко налаштована оптимістично щодо ранніх комп’ютерних навиків дітей.
"Якщо це поєднується з профілактикою і здоров’ям, то небезпеки я зовсім у цьому не бачу. Це може піти і на користь, на розвиток індивідуальності. Бо світ зараз швидко розвивається, ну куди ж ти підеш без цього? Ці банкомати, ці рухи всі, воно вимагає від людини цього вміння!", – вважає дитячий психолог, член київської асоціації Української спілки психотерапевтів Наталія Лесенко.
