«І ось у вас у руках – перший номер нової газети «Новини Закарпаття». Саме такими словами вітав часопис своїх читачів рівно 20 років том. Заснована в 1990 році газета тоді ще обласної Ради народних депутатів потрапила до рук краян у січні 1991-го. Ціна – 10 копійок, наклад – 29 тисяч примірників. Історія почалася.

Ми серйозні і розважливі…

«Кредо «Новин Закарпаття» — заборонених тем немає. Але це аж ніяк не означає, що редакція вдаватиметься до дешевої сенсаційності. Категорично заявляємо: газету робитимемо чесною, серйозною». Відтак у першому ж номері «НЗ» виходить критичний матеріал «Міфи і реальність». «У кондитерських, зауважує автор статті, торгують лише печивом, більше року нема в продажу майок, трусів, шкарпеток, зникли вже й жіноча білизна, панчохи, з весни магазини не одержують костюмів і шкіряного взуття». В ажіотажний попит – виправдання уряду – ніхто вже не вірить. Натомість усе частіше звучать звинувачення в неготовності керівництва держави управляти економікою власне економічними, а не ідеологічними методами. Так, старі схеми вже перестають працювати, до нових же викликів часу країна виявляється неготовою.

«Наша держава виявилася поганим господарем. Вона розбазарила все чи майже все, що створювалося трудом багатьох поколінь радянських людей», — пишуть «Новини» в січні 1991 року. І вже тоді пропонуються альтернативні методи подолання кризи та варіанти виходу України на світовий ринок. «Для цього треба впроваджувати ресурсо-, енерго- і водоекономні технології; залучати інвестиції; та вчитися сучасного бізнесу». Зверніть увагу — все те саме, про що говоримо і сьогодні…

Від справ невтішних до справ символічних. У першому номері «Новин Закарпаття» друкується рішення сесії про затвердження герба Закарпатської області. Так, у 1990 році відбулося відродження герба Підкарпатської Русі. Відтоді маємо його у вигляді геральдичного щита, розділеного по вертикалі на дві рівні частини. Лівий бік ділиться по горизонталі на 7 рівних смуг із чергуванням синього і золотистого кольорів. В правій частині щита — червоний ведмідь на задніх лапах (в оригіналі 1919 року – ведмідь у скоку).

Скільки нас? Цим питанням задалися журналісти «Новин» на початку нового року. Тож за даними статистики станом на січень 1990 року на Закарпатті проживало 1 252 300 людей. Цікаво, що нині ця цифра фактично не змінилася – станом на 1 вересня 2010 року в області налічується 1 246 682 чоловіка.
Не оминула газета і соціальних проблем. Так, «Новини Закарпаття» у своїх перших номерах переймаються досить болючою темою – долями тих, хто через психічні хвороби чи банальну старість виявився непотрібним ні друзям, ні родичам. Зокрема, наш сьогоднішній редактор, а тоді кореспондент газети Віталій Ящищак побував у Мукачівському будинку-інтернаті для психохроніків №1. Нині – це психоневрологічний інтернат. У цьому закладі, відкритому в 1974 році, першочергово утримувалися пенсіонери та ветерани праці. «Коли була здорова і сильна – любили. А захворіла – нікому не потрібна». Або: «діти заради квартири спровадили сюди» — такі історії розповідали утриманці інтернату на початку 90-х років. Подібне не є рідкістю і зараз. Той же Мукачівський інтернат №1 і нині заповнений — у стаціонарі перебуває понад 190 чоловік.

…Втім, відпочивати теж уміємо з користю

«У санаторії Карпати (колишній замок графа Шенборна) на центральній вежі через 47 років знову ожив годинник. Виготовлений років 100 тому австрійськими майстрами у Відні, годинник зупинився під час Великої Вітчизняної війни. Після війни різні майстри бралися за діло. Та марно». Публікацію про це також знаходимо в «Новинах» 20-річної давнини. Звідти й дізнаємося, що  так було доти, поки за справу не взявся Василь Дуфинець, який реставрував годинник і змусив до того ж куранти ще й заграти. Історія ця залишається актуальною і зараз, адже годинник на центральній вежі працює донині.

Тоді ж у газеті з’явилася реклама. Щоправда, мовлячи сучасною мовою, іміджева. Одна з перших була про ресторан-готель «Корона», який заново презентували після реставрації. «На реконструкцію затрачено майже 400 тис. крб. Відновлено ліпні старовинні стелі, оформлено барвисті вітражі, в ресторані знову ожила скрипка. Відкрито зал на 150 місць, страви закарпатської, угорської, словацької кухні». Сьогодні ця замітка – справжній історичний документ.

Вже тоді «Новини» друкували і програму телепередач. Хоча каналів і було значно менше та й назви їх не вирізнялися вигадливістю. ЦТ-1, ЦТ-2, УТ, УгТ-1, УгТ-2 – скупі абревіатури, не більше. Вчитуєшся і бачиш, що перелік передач був досить однотипний. Тодішні продюсери полюбляли транслювати документальні фільми, концерти видатних співаків чи колективів, театральні вистави. Були навіть вечори камерної музики, уроки української та хвилини поезії. Втім, починають уже транслюватися індійські та американські фільми, діснеївські мультики, новини Бі-Бі-Сі. А до сьогодні з  тодішнього асортименту залишилися хіба такі програми, як «Пісня року», «КВК», «Поле чудес», ТСН. Серіалів у програмі знайти не вдалося. Зате було в ній місце зведенням МВС, екрану пенсіонерів, рекламі (як окремий пункт програми) та програмі телебачення чомусь Куби.

От таким, зрештою, було текстове наповнення першого номера газети, яка дебютувала на повну силу в рік Білої Вівці. А він, за прогнозами «Новин Закарпаття», обіцяв  бути бурхливим та неспокійним: «Незважаючи на деякі складності, в цілому рік буде гарним для ділових, енергійних, ініціативних людей. Коли докладете до якоїсь справи розважливості, розуму і рук — успіх гарантований». Як обіцяли – так і сталося. Доказ цьому – ось уже 20 років здебільшого з добрими вістями приходять «Новини» у домівки тисяч і тисяч закарпатців. І, як мовиться в таких випадках, — нівроку!

• Новини Закарпаття
• 20-річчя
• Віталій Ящищак