Школярі Мукачівщини підкорили конусоподібну Кичеру (ФОТО)

Конусоподібна, вулканічного походження гора-красуня знаходиться в п’яти кілометрах на схід від центру села. Похід обіцяв був не простим, адже передбачав підйом більш ніж на 400 метрів. Суботнього ранку учасники сходження зібралися у центрі Бобовища біля пам’ятника односельчанам, що загинули під час Другої світової війни. Група мукачівців під’їхала маршруткою, але найсильніші, як от 16-річний кандидат у майстри спорту зі спортивного орієнтування Василь Морозов, добігли до села, подолавши засніженими дорогами 17 км. Сільською дорогою вирушили в напрямку вершини. Ось як описує цю гору у путівнику «Краєвиди Бобовища» місцевий краєзнавець Дмитро Болдижар: – «Висока, гостроверха, одягнена в букове і дубове шаття, вона першою випускає зі своєї тайстри вранішнє сонце. …не дивно, що граф Шенборн, якому належали ліси в цій місцевості, полюбляв тут часто полювати. І через Кичеру тягнувся вадаський яраш, чи мисливська стежка. Розповідають, що виганяльники та шелестівські каменярі, щоб догодити графові, тиждень обтісували скелю на вершині гори і перетворили її на чудовий кам’яний стіл – щоб графові було зручно обідати. Минули роки, а камінь ще й досі стоїть на вершині Кичери і люди називають його Тесаним». Подолавши стрімкий підйом на околиці села дійшли до черешневого саду. З просіки газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород» відкрилася чудова панорама села та гір, що оточують його з півночі – аж до Маковиці, і Закарпатської низовини – аж до угорсько-словацького кордону. Йти лісом було весело. Погода підбадьорювала. Свіже ранкове повітря й засніжене довкілля додавали енергії. Усі й не зогледілися як здолали більшу частину шляху. По дорозі побачили ще одну місцеву природну пам’ятку – водоспад Яцинові дубики. У верхів’ях потічка вийшли на зарослу просіку іншого газопроводу – «Братерство», далі вузькою стежкою, що стрімко веде по ній, піднялися на сідловину між Кичерою та Жорниною. І тут, як звістка з минулого, приголомшливий гавкіт собак – зустріли групу мисливців, лише Шенборна з ними не було. З перевалу до вершини ще треба набрати майже сто метрів висоти по стрімкому, захаращеному буреломом схилу. Жодної стежки під півметровим снігом навіть не вгадати. Підіймаємося навпростець крутим схилом, чіпляючись за гілля дерев, щоб не скотитися додолу. І ось, нарешті, вершина! Трошки збоку – невеличка скеля. Це й є Тесаний камінь, себто той самий загадковий кам’яний стіл, на якому, за народними переказами, не раз ласував смачними наїдками граф Шенборн? Можливо. В цілому на підйом затратили дві з половиною години. Набігавшись й намилувавшись природою, набравшись енергії учасники сходження поволі рушили вниз і вже за годину були в селі. Наталка Мішкулинець (Бобовище): – “Ой, я лем можу сказати, що було дуже класно. Хоч ця гора і знаходиться поблизу нашого села, жоден з нас досі не підіймався на неї. Було важко, дуже важко, ну, принаймні для мене. Від незвички ноги нижче колін пекли вогнем і коли після подолання видимої “вершини” за нею появлялась все наступна і наступна.. я думала, що ті вершини ніколи не закінчаться. Та чарівна природа надихає, і вже за хвилину на вершині я забула про втому і холод”. Олександр Кузьма (Череївці): – “У мене лише позитивні відчуття. Їх не зіпсував навіть глибокий сніг, що сильно утруднював шлях. Не зважаючи на нього піднімалися швидко і весело. Хотілося, щоб таких заходів було більше.” Василь Козар (Щасливе): – “Під час сходження неодноразово відкривалися неймовірні краєвиди: хребет, сусідні гори, долини. Живу серед гір – тож в черговий раз переконався, що краще нашого краю немає. Враження перешкавулють!”