На Берегівщині відбувся фестиваль, де все кипіло і бурлило
У селі Геча Берегівсь-кого району відбувся ІІ-ий фестиваль сливового леквару (повидла). Усупереч усім скептичним прогнозам, фест вдався на славу. Окрім самого процесу приготування леквару, можна було скуштувати безліч солодких страв за староугорськими рецептами (гомбовці, кіфлики, фанки) з додаванням повидла і, як зазвичай, спробувати боґрач-гуляш та голубці. Що і зробила доволі значна кількість туристів, які відвідали це гастрономічне свято.
– Для нас, угорців, приготування леквару є одним з обов’язкових традиційних «ритуалів» кінця літа, – розповідає Єва Філеп, ґаздиня із села Вари. – Щороку ми збираємо сливи. Мої батьки розповідали, що у важкі часи, коли в їжі були невибагливі, леквар нерідко рятував від голоду. Шматком хліба з повидлом інколи замінював сніданок, обід або вечерю.
Згодом, у радянські часи, леквар у нас чомусь майже перестали варити, натомість із цих фруктів виготовляли сливовицю. Однак, призабута традиція почала знову поступово відроджуватися, зокрема упродовж останніх років, завдяки таким гастрономічним фестивалям.
Під час проходження курсів на здобуття звання господаря сільської садиби угорський фахівець із туризму, д-р Арпад Ганус зауважив, що наші села досі зберегли свої традиції. Тобто тут ще всі живуть як і сотні років тому: випасають невеличкі стада корів, практично кожен займається сільським господарством, більшість продуктів вирощується та заготовлюється власноруч. У Європі все стрімко змінюється: села у своєму первозданному вигляді перестають існувати, на городах вирощують лише декоративні рослини і вічнозелені ялинки.
Нині ми повертаємося до коренів. У тому числі садимо сливові дерева для того, аби не закуповувати плоди деінде. На жаль, слива дає хороший урожай приблизно раз на два роки. Однак у серпні – на початку вересня у селах завжди відчувається приємний запах – всюди варять леквар, заготовляють його на зиму, використовують під час приготування гамбовців, тістечка «жербо». А страву «лекварош-дереє» взагалі всі приїжджі туристи вважають делікатесом. Вона нагадує вареники, але з лекваром. Є навіть угорська приказка: «Лекварош дереє – модьор ембер ереє», тобто ця страва надає угорським чоловікам потрібну силу. В селі також вважають, що сливове повидло має цілющі властивості й лікує від багатьох шлункових хвороб.
Вариться леквар у спеціальному чані під назвою «ушт». Зазвичай, сам процес починається вже о пів на шосту ранку. Сливи миють у дерев’яних коритах, як заведено здавна. Потім вибирають кісточки, окрім сорту «немтудом сілва» (назва походить від того, що господиня не знала, як вибирати кісточки). Сливи варять у чані, постійно перемішуючи спеціальним пристроєм із довгою ручкою, аби кипляча маса не потрапила на людину. У цьому тривалому процесі беруть участь усі члени родини, бо руки швидко втомлюються. З 120 кг слив можна зварити 40 кг леквару.
Через декілька годин ця маса, яка називається «цібере», вже має гарний колір. Його вже можна вживати у їжу. Масу пропускають через сито, на якому залишаються кісточки. Але й ті не викидають, їх накладають на виноградне листя і діти та дорослі смакують ними замість цукерок.
А загалом леквар вариться до чорного забарвлення і максимальної густоти майже цілий день – із ранку до вечора. Є декілька способів визначити, коли повидло готове. Можна викласти його на папір, і якщо залишається вологий слід – потрібно ще доварити. Досвідчені господині ставлять шматочок на язик – готовий леквар має «крутитися». І нарешті – перевірка долонею пару над чаном: він має бути вже не гарячим, а прохолодним.
– Слід також наголосити, що у леквар цукру ми не додаємо, – каже Єва Філеп. – Це заборонено технологією. Тому справжній леквар рекомендується вживати хворим на цукровий діабет. Зберігається він дуже добре, зазвичай просто у глиняних глечиках, вкритих папером. Кладуть їх на горище, у сухе місце. Верхній шар твердіє, створює захисну плівку, яку не слід чіпати, аби не з’явилася пліснява.
Задоволена фестивалем і голова Берегівської спілки сільського туризму Шарлотта Чізмар.
– На першому фестивалі ми не мали достатньо готового леквару, тому туристи могли побачити лише сам процес приготування цього продукту, – каже пані Шарлотта. – Однак, нинішнього року ми вже попередили господинь, аби вони потурбувалися про це заздалегідь. Леквар справді корисний для здоров’я – в ньому багато калію, який потрібний для судин та серця. А головне для нас – це збереження народних традицій, а для туристів – можливість побачити щось незвичне й відпочити у гостинному селі.
Наступний гастрономічний фестиваль на Берегівщині відбудеться у селі Мужієво 9 жовтня. Це буде перший на Закарпатті фест під назвою «Угорський гуляш». Сподіваємося, що голодним або незадоволеним там не залишиться ніхто.
