На перший погляд і не скажеш, що цьому підтягнутому, мускулистому, спортивної статури чоловіку вже пішов сьомий десяток літ. Колишній шахтар, котрий 32 роки відгарував на солеруднику, корінний солотвинець Карло Токар не уявляє свого життя без бігу. Причому, саме на марафонські та супермарафонські (понад 42 кілометри) дистанції.
Почав бігати десь із 1988 року, – згадує спортсмен. – Як воно у нас, шахтарів, було: після зміни, чого гріха таїти, випиваєш із друзями чарчину-другу, додому приходиш напідпитку. Та одного разу вирішив змінити такий спосіб життя. Хотів, аби мої діти (у легкоатлета два сини – Авт.) і дружина мною пишалися.
Спочатку тренувався заради власного здоров'я, бігав на короткі відстані, а через деякий час вирішив спробувати сили у легкоатлетичних змаганнях. Його "коронною" дистанцією став супермарафон.
Першу вагому перемогу 38-річний солотвинець здобув у 1989 році. Це був Кубок Тячівського району у його віковій категорії. А потім, розповідає, його мов прорвало. І без тривалих забігів колишній шахтар уже не мислив життя. Зусилля не були марними. Кубок області, "бронза" Кубка України – Карло Карлович здобуває перемогу за перемогою.
У 1994 році в Будапешті серед 165 учасників міжнародного 450-кілометрового супермарафону талановитий закарпатець був другим.
Два роки потому атлет упевнено подолав супермарафон, присвячений 10-ій річниці чорнобильської катастрофи, – 202 кілометри у два етапи. Карло Токар був єдиним бігуном, котрий представляв на марафоні нашу область.
Тричі брав участь у символічному забігу від Солотвина до Сваляви, присвяченому пам'яті колишніх ув'язнених угорців – жертв радянських репресій та сталінського терору. Саме у Сваляві у 1944 році розміщувався збірний табір кінця Другої світової війни.
"За 11 годин пробігав 120 км, – розповідає Карло Токар. – Іноді брав із собою молодь. У руках ми тримали прапори – солотвинський, український та угорський".
Восени минулого року бігун був учасником міжнародного супермарафону "Кайзер" у Будапешті, подолав 352 км з Австрії до Угорщини за 5 днів і перетнув фінішну стрічку четвертим.
А нещодавно, у травні, в Угорщині атлет пробіг супермарафон навколо озера Тісоту. Для того, аби подолати дистанцію протяжністю 72 км, прудконогому Карлу Карловичу вистачило всього 5 годин 53 хвилини.
До свого захоплення бігун залучає і молоде покоління селища солекопів, створивши своєрідний клуб. Цьогоріч уже двічі бігав із вихованцями до Говерли, витоків Тиси.
"Щоправда, загалом, зараз молоді люди мало займаються спортом, у них – інша хвороба", – каже, киваючи на монітор комп'ютера.
Переломною подією в житті Карла Токаря стало знайомство з угорським спортсменом Палом Гийдвигі. На Закарпатті його знають із 2009 року завдяки марафону "Разом – за чисту Тису". Угорець дізнався про солотвинського спортсмена через угорську організацію КМКС.
"Перед марафоном Пал приїхав до мене, познайомились і подружились, – із гордістю згадує пан Токар. – Два роки тому ми разом із ним пробігли 2125 кілометрів від витоків Тиси і до місця, де вона впадає в Дунай, за 50 днів".
"Зараз із моїм другом (Гийдвігі Палом – Авт.) готуємось до унікального велопробігу, присвяченого 300-річчю визвольного руху під командуванням Ференца Ракоці, – ділиться планами невгамовний Токар. – 23 червня стартуємо у турецькому місті Текірдаг (колишня назва – Родосто), де помер Ракоці, а фінішуємо в Будапешті. Загалом, будуть їхати семеро спортсменів. Шлях пролягатиме через сім держав. За добу доведеться крутити педалі упродовж 270 км!"
На мою репліку, мовляв, завдання це, м'яко кажучи, не з легких, не замислюючись відповідає: "Це на одному місці важко всидіти цілий день. Я ж уже не можу інакше". Однак і на цьому 61-річний солотвинський атлет не збирається зупинятись.
"У перспективі Гийдвігі Пал уже подумовує підкорювати на велосипеді Африку, а саме Мозамбік, – каже наостанок Карло Токар. – Десь там іще живуть нащадки угорських племен. А я залюбки підтримаю цю ініціативу".
