Наразі метою візиту стала сім’я Д., де мама-одиначка опікується 6 неповнолітніми дітьми, одне з яких – півторамісячне немовля.Трохи більше місяця минуло з часу, коли сім’ю Д уперше відвідали соціальні працівники, наразі – третій візит, а зрушень немає. Умови проживання сім’ї жахливі: газу, води та навіть електрики в темній маленькій задимленій кімнатці немає. На глиняній долівці жваво повзає замурзана напівгола малеча, трохи старші радіють несподіваній фотосесії. 

 

Ще упродовж першого візиту матір було попереджено про те, що вона зобов’язана дбати про забезпечення дітей усім необхідним, проте на зауваження фахівців горе-мама не зважає, вважає, що і в гірших умовах можна ростити дітей. Заробляти –не заробляє, бо ж багатодітна одинока мати, співмешканець також до роботи не стає- здоров’я, скаржиться, не те. Отак і виживають завдяки соціальній допомозі на дітей. Турбує фахівців центру те, як перезимують діти, бо пропозицію влаштувати їх до інтернату мама категорично відхиляє. Черговий раз батьки обіцяють змінити ситуацію на краще, черговий раз віримо в їхні обіцянки, проте тут вже доречним буде втручання і представників правоохоронних органів.

 

Далеко не завжди робота соціальних працівників є приємною. Скоріше навпаки. Зазвичай, такі візити в сім’ї здійснюються несподівано. Доводиться по декілька разів відвідувати родини, які не можуть обійтись без стороннього втручання, і кінцева розмова, як правило, не влаштовує наших співбесідників. Однак, усе це робиться для того, щоб уникнути вилучення дітей із сім’ї, зберегти сімейні стосунки, дати батькам ще один шанс для виправлення ситуації. А позитивного результату вдасться досягнути лише тоді, коли всі зацікавлені відділи та служби наполегливо діятимуть у одному напрямку.

 

У випадку з родиною Д. доведеться й іншим відділам і службам моніторити ситуацію, щоб діти Д. не поповнили ряди вихованців інтернату. Відповідні листи вже направлені до органів внутрішніх справ, соціального захисту, відділу охорони здоров’я та служби у справах дітей.