Прем’єра вистави вдалася – глядачі не шкодували долонь
Свій 63-й сезон крайовий муздрамтеатр вирішив завершити на Петра й Павла прем’єрою вистави «Джульєтта і Ромео, або Звичайна історія». На пресконференції, яку журналісти з різних причин, по суті, проігнорували, очільник храму Мельпомени Олег Зайцев зауважив, що в січні звільнив 25 чоловік техперсоналу, мовляв, забагато пили. Відтак це вплинуло й на частину творчої братії, що полюбляла грати в сто грам. «А два мільйони гривень нестачі, через які вилито відра бруду на театр, то це на совісті попереднього керівництва», – акцентував директор.
Щодо гастролей, то наші артисти побували з виставами «По ревізії», «Судний час», «Банкрот» і «Куплю чоловіка за бакси» в ІваноФранківську, Рівному, Херсоні і навіть у словацьких Межилабірцях. І, за словами вже головного режисера Анатолія Філіпова, всюди були аншлаги. А херсонці, виявляється, просто в захваті від нас: розкуповували квитки за кілька днів навперед, до того ж залі на 800 місць доводилося вміщати 1200 театралів. Дива та й годі! Натомість народному артисту до болю прикро, коли в Хусті на п’єсі про життя Президента Авґустина Волошина сиділо... 30 дітей, ясна річ, зігнаних. Дива та й годі2! Хто в цьому винен? Правильно: закарпатці, які давнимдавно мають театр у носі. Цікаво було почути, що будьяка постановка нової вистави обходиться мінімально в 20 тисяч гривень. А їх, як завжди, катма. Ех, як би нагодилися хоча б ті два «лимони»: 100 п’єс ні за цапову душу канули в лету, а отже, й Срібна Земля катастрофічно духовно збідніла. Дива та й годі3! Окрім того, в театрі «напряжонка» з акторамичоловіками – на 6 припадає 25 жінок. Першим варто поспівчувати. А наступного року театр збирається сфокусувати свій потенціал, зокрема, й на п’єсах місцевих драматургів – Дмитра Кешелі, Юрія Чорі, Івана Стецюри, плюс махнути на гастролі в Німеччину й Білорусію з «Наталкою Полтавкою». Треба сподіватися, що Іван Котляревський залишиться задоволеним, якщо виставу подивляться Анця Меркель і Сашко Лукашенко.
А прем’єра «Джульєтти і Ромео» вдалася. Причому був... аншлаг. Публіці припала до душі й чудова гра акторів (особливої похвали заслуговують виконання ролей Роми і Юлі, Свині, Півня, Пса, Коня, Корови) і поєднання філософічного, релігійного, гумористичного, політичного струменів вистави, її оригінальні й дотепні декорації, сюжетні перипетії і врешті гепі енд. Головний доказ цьому – опісля закінчення зала не жалкувала своїх долонь. Шкода лише, що керівництво театру не подбало про елементарне – програмку. Така дрібниця також так чи інакше відлунює. Це ж якихось 100 гривень і півгодини роботи. Глядачі ж завжди хочуть знати прізвища акторів, авторів вистави. Останніх назву – Марія Ладо (колишня киянка, що нині живе в Росії) і режисерпостановник Олександр Саркісьянц. Лише не треба думати, що, мовити б, середньостатистичний театрал орієнтується в наших «зірках». Я в цьому переконався тисячі разів: максимум пригадає двохтрьох...
Михайло МЕЙСАРОШ,
світлина Володимира Твердохліба
