Незважаючи на доволі складну ситуацію в нашій державі, у повітрі все ж вирує святкова атмосфера.
Люди готуються до відзначення новорічно-різдвяних свят, а Святий Миколай вже й подарунки встиг вручити. Не оминув Чудотворець і учасників Закарпатського обласного осередку Української федерації спорту інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату.
Так, 20 грудня завітав він у ресторан «Рубін» привітати спортсменів-інвалідів, які здобували перемоги, як на регіональній, так і на всеукраїнській арені. За святковим столом вони, обговорювали проблеми, формували плани, і звісно ж ділилися досягненнями року, що минає.
До прикладу, фехтувальниця Вікторія Дзюзяк тренуватись почала вже майже дорослою і можна сказати випадково. Вже не перший рік наша спортсменка привозить до рідного краю бронзу Чемпіонату України.
Ужгород пишається і Олексієм Русовим – юнаком, якому нема рівних у плаванні. На басейн ще маленьким його привели батьки. Сам спортсмен розповідає «Мотивувались саме оздоровленням. Лише з 10 років почалась підготовка саме до змагань, а вже незабаром були перші результати».
З кожним роком усе голосніше заявляють про себе і закарпатські паверліфтери. Серед них і Надія Дьолог, яка в цьому році стала чемпіонкою України, а також з тренером успішно виступила і за кордоном – у Польщі посіла друге місце, в Угорщині завоювала перше. «Спорт – це сенс мого життя, люблю ним займатись, він приносить радість і я вдячна Отто, що він мене тренує», – розповідає Надія.
Наставник спортсменки, який до того ж і сам є неодноразовим призером змагань, Отто Балог розповідає: «Треную вже п’ятий рік. За цей час виховав трьох майстрів спорту України, рекордсменів, призерів Кубку Європи. Є молодь, яка наразі підтягується до високого рівня і сподіваюсь, що вони виправдають надії».
Єдиним мінусом, про який з сумом зазначає тренер, є відсутність підтримки з боку обласної і міської влади. «Дякуємо спонсорам, завдяки яким поїхали на Кубок Європи у Вроцлав (Польща), якби не ця допомога, то і не було б такого результату.
Так, щоб рости до рівня збірної України, закарпатським спортсменам-паверліфтерам не вистачає фармакологічної підтримки (вітаміни, їжа та інші складові).
Щодо перспектив, то Надія Дьолог, за словами Отто Балога вже готова до виконання норматив на рівень Майстра спорту міжнародного класу, але є бюрократичні нюанси з прийняттям Україною міжнародних вагових категорій.
В усіх молодих людей, які зібрались за святковим столом у Рубіні» є не лише бажання розвивати своє тіло, а прагнення бути успішними, радувати близьких і вболівальників спортивними успіхами.
«Зараз значні проблеми з фінансуванням таких заходів. Але сподіваємось, що ситуація можливо покращиться наступного року», – каже заступник голови комісії з питань захисту прав ветеранів, інвалідів, чорнобильців та малозахищених верств населення Громадської ради при Закарпатській ОДА Віктор Шатров. Щодо мрій, то звісно хотілося б мати обласний Центр для реабілітації інвалідів та їх спортивної підготовки. Віктор Владиславович зазначив, що з цього питання вже є напрацювання. А поки у найближчих планах є проведення у січні нового року змагань з шахів у місті Мукачеві.
«Вже традиційно збираємося у День святого Миколая. Щодо успіхів, то в цьому році маємо непогані результати. Тут присутні і чемпіони України, призери спартакіад, майстри спорту, тенісисти, плавці, паверліфтери, фехтувальники – молодь, за якою майбутнє інваспорту. Їхній силі волі можуть позаздрити ті у яких вад нема. Вони є прикладом, як люди можуть переборювати у собі небажання і лінь, долати перепони, які трапились на їх життєвому шляху – розповідає начальник Закарпатського обласного центру з фізичної культури і спорту інвалідів «ІНВАСПОРТ» Андрій Чегіль.
Голова регіональної Федерації інвалідів-опорників Олександр Лизанець зазначає: «Тут зібралися наші спортсмени і не зважаючи на існуючі проблеми, хочемо їх привітати з новорічно-різдвяними святами».
Відтак, Святий Миколай, який «делегував» свої повноваження представникам «Інваспорту» та Закарпатського обласного осередку Української Федерації спорту інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату, передав присутніми подарунки. І хоч вони можливо і скромні, але не все вимірюється розкішшю – головними є увага, підтримка і звісно ж щирі посмішки, яких у цей вечір було чимало.
