Яна Сащина у складі української бригади арбітрів вилетіла у Париж, де сьогодні, 16 березня відбудеться матч 1/4 фіналу кубка УЄФА серед жіночих команд.
Яна Сащина – асистент арбітра ФІФА. Народилася 26 квітня 1986 року в м. Ужгород. Навчалася у ЗОШ № 2. Під час навчання займалася музикою. Після здобуття середньої освіти поступила в Ужгородський комерційний технікум. Згодом навчалася у Київському торгово-економічному університеті, де здобула вищу економічну освіту.
Із нагоди свята 8 Березня вирішили поспілкуватися з Яною Сащиною, асистентом арбітра ФІФА, дізнатися про її враження від суддівства, плани на майбутнє та ставлення чоловіків-футболістів до тендітної дівчини-арбітра.
– Яно, Ви навчалися у школі з музичним нахилом. Як з’явився у Вашому житті футбол?
– У школі я намагалася опанувати гру на піаніно, хоч моїм улюбленим предметом були математика і фізкультура. Саме на цих уроках я почувала себе як риба у воді. У комерційному технікумі я з групою дівчат записалася у секцію жіночого футболу, яку вів Василь Георгійович Головей. Невдовзі я вже грала в основі збірної технікуму. Наш тренер порекомендував мені і ще кільком дівчатам займатися у Федора Золтановича Варги.
– Федір Варга прийняв Вас відразу?
– Так, відразу. Можливо, за нас клопотав Василь Головей, про це ми не знаємо, але нас прийняли.
– Чому вибрали футбол, а не інший вид спорту?
– Футбол мене захоплював. Я з задоволенням відвідувала матчі чоловічих команд, намагалася перейняти щось для себе.
– Чи скоро прийшли успіхи?
– В Ужгороді була сильна команда. Конкурентами у нас були дівчата з Мукачева, Виноградова, Солотвина, Рахова, Ужгородського та Іршавського районів. Наша команда виграла кілька чемпіонатів області. Ми були володарями кубка області, переможцями багатьох турнірів, у тому числі й міжнародних.
– А що чекало Вас на всеукраїнській арені?
– На ІІІ літніх спортивних іграх молоді збірна Закарпаття, до складу якої входила і я, виборола бронзові медалі. Це було щось неймовірне. Нам вручали медалі й квіти в Ужгороді в перерві матчу за участі ФК «Закарпаття».
– Яночко, а звідки з’явилося суддівство?
– У мене було кілька цікавих пропозицій щодо продовження кар’єри гравця. Обіцяли хорошу заробітну плату, навчання у доволі престижних вузах. Я звернулася за порадою до Федора Варги, який намагався завжди нам допомагати, наче батько. Федір Золтанович на моє запитання відповів дуже коротко: «А ты у меня будешь судить!» У 2005 році я вперше взяла у руки свисток.
– Який матч Яна Сащина обслуговувала в якості арбітра вперше?
– Першість міста з футболу серед юнацьких команд профтехосвіти.
– Яке враження залишилося після гри?
– Якщо чесно, то не знаю. Все було, немов у тумані. Я дуже хвилювалася, боялася показати не в той бік або свиснути невпопад. Але все обійшлося.
– Коли Ви розпочали обслуговувати матчі обласного чемпіонату в якості арбітра?
– У 2006 році я разом із добре відомими арбітрами Йосипом Шитєвом та Ігором Гарлачем-старшим дебютувала у Вишкові. На уболівальників моя поява справила шокуюче враження. Але всі вели себе чемно і на грі ніяких ексцесів не виникало.
– Колись відомий радянський арбітр Ярослав Баликін на всесоюзному зборі арбітрів сказав, що хто відсудить гру чемпіонату нашої області без зауважень, того він рекомендуватиме на вищу лігу чемпіоната СРСР. Вам не доводилося пробиватися наверх через труднощі обласного чемпіонату?
– Авторитет у Шитєва і Гарлача був великим. Я за ними булла, як за камінною стіною. Їхні інструктажі на матчі пам’ятаю дотепер. Влітку 2006 року мене викликали у Київ, де я успішно здала екзамени з фізпідготовки і правил гри. А вже восени поїхала у Крим на збори молодих арбітрів. Тут нас вчили такі відомі арбітри, як рефері ФІФА Мирослав Ступар, арбітри національної категорії Володимир Куцев та Володимир Петров.
– Де дебютували на всеукраїнській арені?
– Весною 2007 року у Львові на матчі ДЮФЛ України. Усе пройшло на належному рівні.
– А вже 2008 році Ви вперше виходите на поле у якості асистента арбітра на міжнародному турнірі. Яке враження залишилося після завершення турніру?
– Було зовсім неочікувано, коли мене викликали на міжнародний турнір у Львів, де грали збірні команди України, Хорватії, Швеції та Вірменії. Головним суддею турніру було призначено одного з кращих арбітрів 80-х років Мішеля Вотро. Інспектору УЄФА моє суддівство сподобалося, і він дав відмінну характеристику-рекомендацію. Так була вирішена моя доля у футболі.
– Яно, коли Вам було присвоєно звання асистента арбітра ФІФА?
– Це звання я отримала на початку січня 2010 року.
– Скільки міжнародних ігор Ви провели за цей час?
– Я виходила на міжнародні матчі за участі юнацьких, молодіжних та національних збірних країн, молодіжних та національних збірних країн, кубків УЄФА у 22 матчах.
– Які країни Ви відвідали за цей час?
– Швеція, Німеччина, Вірменія, Угорщина, Хорватія, Італія, Данія, Польща та інші. В окремих країнах була кілька разів.
– Як Ви готувалися до нового сезону?
– У складі арбітрів Прем’єр-Ліги України я провела збір у Туреччині. Працювати з П’єрлуїджі Колліною – одне задоволення.
– Які плани на майбутнє?
– Обслуговувати матчі чоловічих професійних команд.
– На Закарпатті створено І лігу. Чи готові Ви обслуговувати змагання цих команд у якості арбітра?
– Я сподіваюся, що зумію впоратися із завданням, якщо мені довірять обслуговувати матчі команд І ліги.
– Найскладніший матч у кар’єрі?
– У 2008 році матч 1/8 фіналу кубка УЄФА серед жіночих команд. Жереб на цій стадії звів дві німецькі команди. Ажіотаж був неймовірний. Глядачів – повний стадіон. У мене досвіду – нуль. Але справилася, хоч дуже переживала.
– Яно, хто для Вас є взірцем серед арбітрів?
– Я в захопленні від дій англійця Говарда Уебба. Матч «Шахтар» – «Рома» – не найкраща його гра, але в цілому це арбітр дуже високого класу. Із українських подобається стиль харків’янина Олександра Крана.
– Із ким із відомих людей у футболі Вас зводила доля?
– Мішель Вотро, П’єрлуїджі Колліна, Сергій Бубка – легенди спорту. Знаходитися поруч, спілкуватися з ними – велика честь для будь-якого спортсмена.
– Хто допоміг у становленні Яни Сащиної – асистента арбітра ФІФА?
– Валерій Онуфер. На жаль, його вже нема з нами, але його підтримка упродовж п’яти років, підказки, відстоювання мене у спірних питаннях, його лекції допомогли мені стати справжнім арбітром.
– Що зазвичай привозите із закордонних відряджень?
– Для себе – значки клубів або збірних команд, для коханого – магнітні сувеніри, які він дуже любить.
– А коханий не збирається заборонити займатися улюбленою справою – суддівством футболу?
– Ні, не забороняє. Хоча я відчуваю, що хотів би бачити мене постійно поруч.
– Чи не боїться кохана людина жовтої картки з боку асистента арбітра ФІФА?
– Ні, бо я вдома просто Яна.
– Як відносяться чоловіки-футболісти до жінки-арбітра?
– Спочатку я бачила настороженість. Зараз, коли вже є авторитет, стало значно спокійніше. Але є моменти, коли рішення треба приймати миттєво, і тоді вже ніхто не питає: ти жінка чи чоловік. Є правила гри у футбол, і їх потрібно дотримуватися.
– Чи любить готувати Яна Сащина і яка страва їй найкраще вдається?
– Коли людина сама і більшість часу проводить у відрядженнях, великого потягу до кухні точно нема. Але зараз інша справа. Я люблю готувати, бо є для кого. А улюблена моя страва – лоці печені. Смакота.
– Чи привітали чоловіки-колеги зі святом 8 Березня?
– Так. Отримала вітання з Києва. Привітали з Федерації футболу Закарпаття, колеги арбітри, знайомі. Отримувати вітання з нагоди свята для жінки завжди приємно.
– Шановна Яно, хай мрії збуваються. Ми будемо раді бачити Вас на майданчиках команд Прем’єр-ліги у складі бригади арбітрів, а також на фінальному етапі Чемпіонату світу і Європи.
