Дитбудинки не проти прийняти дітей із неблагополучних  родин. Однак поки це заборонено 

На  околиці Виноградо-ва у районі Сев-люського замку розташувався Обласний дошкільний навчальний заклад інтернатного типу. У народі він більш відомий  як дитбудинок «Берізка». Туди сторонній  потрапляє мов у казку: навколо  веселий дитячий гамір, спортивні майданчики, гойдалки та фонтанчики. Сьогодні тут живуть 93 дитини, котрі залишилися без батьків. Заклад же розрахований на 150-ох. Як бачимо, аж 57 місць нині вільні. Добре це чи погано? Однозначної відповіді нема. Очевидно інше – у виноградівській «Берізці» віддзеркалюється загальноукраїнська проблема дітей, яким батьки не змогли подарувати щасливе дитинство.

У 2003 році у цьому дитбудинку перебувало 160 вихованців. Тому нинішня статистика радує, адже свідчить про зменшення  кількості сиріт, якими опікується держава. Натомість у країні, зокрема і в нашому краї, збільшується кількість будинків сімейного типу. Що також не може не тішити. Тим паче, що у свідомості багатьох словосполучення «дитбудинок-інтернат» асоціюється із місцем, у якому абсолютно нічого хорошого немає. Але в реальності, на щастя, це не так: держава вклала і продовжує вкладати гроші у сиротинці. Тож деякі з них виглядають краще, ніж, наприклад, дитячі садки в містах.

Виноградівська  «Берізка» належить саме до кращих дитячих закладів. Її сміливо можна назвати закарпатським «Артеком». Навколо закладу суцільна зелень, а неподалік височіють руїни Виноградівського замку. Серед подвір’я струменять фонтанчики, клумби старанно доглянуті, довкола ідеальна чистота. Малеча у пік дня активно розважається де лишень може: на гойдалках, у пісочниці, на спортмайданчику. Ті, кому найбільш спекотно, забавляються із водою, що витікає із фонтанчика. І на всіх обличчях радісна усмішка. Попри те, що ці дітки без найдорожчого – рідних батьків.

Історія «Берізки» починається із 1946 року – часу, коли треба було подбати  про діток, від яких батьків забрала  війна. У 1947-му заклад прийняв своїх  перших 40 вихованців: вони були не лише із Закарпаття, а й з деяких інших  куточків СРСР. Інтернат розмістили в старовинному особняку одного пана. Той після приходу радянської влади емігрував за кордон. До речі, власник цього помешкання до війни сам усиновив дитину. Кілька років тому його нащадок навідався до «Берізки» і був задоволений, що його старовинний будинок став притулком для сиріт – мовляв, це знак долі. Діти в ньому жили до 1995-го. А  потім переселилися до нового, щойно збудованого корпусу. В особняку ж нині капітальний ремонт. Там невдовзі працюватиме лікувальне відділення.

«Сьогодні у нас виховуються дітки з усієї області. Їм від 3 до 10 років, – розповідає директор дошкільного навчального закладу (дитбудинку інтернатного типу Закарпатської обласної ради) Ганна Велеган. – Колись у нас були лише дошкільнята, але із 2000 року вихованці залишаються, аж доки не отримають початкової освіти. На навчання ходять до однієї з виноградівських шкіл». Працівники дитбудинку кажуть, що це сприяє соціальній адаптації дитини – відвідуючи школу, вони більше бачать довколишнє життя.

Потрапляють діти до виноградівського інтернату за направленням соціальних служб (а сам інтернат у підпорядкуванні обласного управління освіти і науки. – Авт.). Коли їм виповниться 10 років, більшість із них, як правило, забирають найближчі родичі: дідусі-бабусі, тітки-дядьки. Декого можуть усиновити. Або забрати до прийомної сім’ї чи дитбудинку сімейного типу. Досить рідко діток усиновляють іноземці. Ганна Велеган запримітила: за дивним збігом сироти виявляються схожими зовні на своїх усиновителів. «Був у нас один маленький ром, за яким приїхала пара з Італії, – розповідає Ганна Іванівна, – так от про нього можна сказати впевнено: схожий на своїх теперішніх батьків. Хлопчик почувався дуже щасливим: казав, що довго молився – і Господь подарував йому за це маму й тата». За останні роки було лише два випадки, коли батьки переосмислили свій спосіб життя і суд дозволив їм забрати власне чадо.

До  минулого року дитбудинок мав статус санаторного типу – за дітьми, крім педагогів, доглядали лікарі. Нині ж  у закладі лише одна санаторна  група. Утім, увагою медиків діти однаково не обділені. Медсестра з фізіотерапії Людмила Чегіль розповіла, що всі вихованці проходять профілактичну фітоароматерапію (прийом ароматичних ванн). А за індивідуальним призначенням лікаря дітки у «Берізці» відвідують фізкабінет, ходять на електрофорез, інфрачервоне лікування, інгаляцію, ультразвукову терапію тощо.

Крім  цього, займаються фізичним вихованням у сучасному спортзалі і плавають у закритому басейні. У найближчих планах керівництва – збудувати на подвір’ї відкритий басейн і встановити тенісні корти.

У «Берізці» переконані: за таких чудових  умов установа не повинна пустувати. Вільні 57 місць, крім дітей зі статусом сироти чи без батьківської опіки, могли  б зайняти соціально незахищені. Таку позицію підтримали і депутати Виноградівської районної ради. Ще у травні вони звернулися до Президента України, голови Верховної Ради та міністра освіти. Народні обранці наголосили: соціально незахищені діти, живучи із батьками, нерідко голодують, жебракують, зазнають насильства. Окремі батьки просто не мають за що своїх чад годувати або ж на кого залишити на час сезонних заробітків. Раніше їх можна було прилаштувати до виноградівського дитбудинку, однак нині – ні. Згідно з положенням про дитбудинки та школи-інтернати, у таких закладах мають перебувати лише діти, яким рішенням суду надано статус сироти. Хоча б тимчасово прилаштувати до інтернату малюка, що живе з неблагополучними батьками, заборонено.

Начальник управління освіти і науки Закарпатської  ОДА Михайло Мотильчак  зазначив, що проблема «Берізки», можливо, невдовзі вирішиться. Профільне міністерство підготувало проект розпорядження Кабміну – там є пункт, який дозволяє прилаштовувати у сиротинці соціально незахищених дітей. Навіть коли немає рішення суду про позбавлення їхніх батьків прав. Якщо уряд затвердить таке розпорядження, то проблему буде вирішено.

І насамкінець зазначимо: на жаль, у  нашій країні дійсно є батьки, котрим через різні причини важко  прогодувати своїх чад. Але, водночас, вони не бажають відмовлятися від батьківських прав. То невже такі дітки тепер мають або мучитися у своїй родині, або ж шукати іншу?.. Золотою серединою і стало б їх тимчасове перебування у дитячих закладах. Зараз вирішення цього питання у руках урядовців.

• дитбудинок
• діти