Особливості їзди у вітчизняному громадському транспорті добре відомі чи не кожному українцю. Більшості з нас за своє життя доводилось хоча б раз або два відчути, як то кажуть, на власній шкірі, що таке їзда в тролейбусі, трамваї, маршрутці або, не дай Бог, рейсовому автобусі. От про один із таких автобусів нині і піде мова...
Маршрут «Ужгород-Чернівці», «Чернівці-Ужгород» користується чималим попитом вже немало років. Практично кожного дня автобуси їздять вщерть наповнені. Однак деколи їхнім пасажирам вдається безпосередньо власними тілами спростовувати чимало законів фізики. Інакше яким чином можна пояснити сімдесят людей у автобусі, розрахованому на сорок двох пасажирів? А ще як згадати про добрячий десяток сумок, валіз, пакетів, які чомусь не знаходять свого місця в багажних відділеннях… Словом, один квиток і екстрим вам забезпечений нічим не гірший, ніж на американських гірках.
Особливо цікаво їздити у п’ятницю та неділю. Сотні студентів, люди, які або тільки зібрались, або ж уже повертаються від родичів чи друзів, купа просто випадкових співвітчизників, яким би кілометр-другий проїхати. І, що найголовніше, - завжди голодні на заробіток водії.
Приблизно така ситуація склалась і вчора в напіврозваленому совковому Ікарусі, що їхав із Чернівців до нашого обласного центру. Їхав він, щоправда, заледве. Власне, як і більшість автобусів на цьому маршруті. Одного разу мені взагалі довелось бачити, як отакий засіб перевезення українців «пришкандибав» на автостанцію після 12-годинної дороги з колесом, яке відвалювалося від одного доторку руки. Бували також вибухи, задимлені салони, вікна, які не закриваються навіть взимку на гірських перевалах. Про такі дрібниці, як розвалені крісла з бруднющою обшивкою та не набагато чистіші шторки на вікнах, напевне, навіть не варто згадувати. Сервіс, як бачимо, на найвищому рівні.
До речі, про голодних водіїв. Хай вже вони мене вибачать за такий епітет, однак інакшого слова просто не вдається підібрати. Вони добре бачать, що автобус уже і так переповнений, у проході між сидіннями стоять навіть маленькі діти. Однак це не заважає їм підбирати всіх підряд і зупинятися ледь не кожні сто метрів, щоб заробити ще дві-три зайві гривні. Люди ж усе одно потиснуться. А вони зможуть підзаробити. Наприклад, на цигарки, які палять просто сидячи за кермом, частенько ще й пускаючи дим до салону автобуса.
Так ось, вчора було те саме. До неможливого переповнений автобус, вікна, які не відкриваються, спека на вулиці і, як наслідок, градусів сорок у салоні. Про деталі (типу найрізноманітніших запахів) згадувати не буду. В окремі моменти складалось враження, що ти потрапив прямісінько до крематорію і прямуєш на той світ. Однак на мукачівській автостанції пасажирів ще й добряче повеселили місцеві працівники, які «раптом» почали вимагати у водіїв та тих-таки пасажирів квитки за проїзд. Які квитки?! Коли в усьому автобусі (нагадаємо, 42 пасажирів «сидячих» і ще зо тридцять тих, котрим не так пощастило) цих ніби-то обов’язкових папірчиків вдалось нарахувати аж сім. Решта уявних «квитків» пішли прямісінько до кишень водіїв. А це – тисячі гривень. Тільки за один рейс.
То невже, шановні перевізники, заробляючи такі гроші, не можна відремонтувати у ваших автобусах сидіння, витерти оту десятирічну пилюку та облаштувати транспортні засоби хоча б такими-сякими кондиціонерами?
В ідеалі, звичайно, практично увесь вітчизняний автопарк треба було б замінити. Однак про це ми навіть не мріятимемо.
Понадіємось тільки, що які-небудь владні і хоч трохи компетентні органи почнуть нарешті серйозно штрафувати перевізників за ось такі «нафаршировані» людьми автобуси; на цьому ж маршруті колись, можливо, з’явиться ще хоч один додатковий Ікарус (хай навіть і напіврозвалений); і, що найголовніше, ціна квитків відповідатиме рівневі послуг, що надають наші транспортні підприємства.
P.S. Не дивлячись на сотні щокілометрових зупинок та незапланований «концерт» у Мукачеві, автобус таки приїхав в Ужгород. Хай і з годинним запізненням. Але ж то дрібниці...
