Протягом віків титанічний образ Тараса Шевченка, його надзвичайна доля приваблювала до себе багатьох відомих майстрів пера. Поетична шевченкіана налічує сотні тисяч віршів: мало не кожен з українських поетів не стільки своїм вищим обов’язком, а більше – за покликом душі і порухом серця, вважає написати про Шевченка.
Власні твори присвячені Кобзарю сьогодні звучали з вуст поетів нашого міста – членів літературного об’єднання „Рідне слово” на поетичному карооке „У вінок Кобзаревої слави”, приуроченому 200-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка.
Розпочала творчу зустріч Тетяна Туряниця, провідний бібліотекар відділу обслуговування Мукачівської міської центральної бібліотеки ім. О. Духновича з хвилини мовчання – вшановуючи пам’ять усіх, хто загинув у серці нашої держави, відстоюючи майбутнє України, поки:
...на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.
Присутні мали можливість почути поетичні твори мукачівців: Софії Малильо, Івана Чопея, Віктора Прокопенка, які читала ведуча заходу та з вуст самих авторів: Михайла Шушкевича, Юзефи Комарницької, Іми Микуліної, Гізелли Лімбах, Валентини Кушнір, Ярослава Січа, Вероніки Тищук та ін.
Аж двісті літ пройшло,
Як народився геній,
Великий син Вкраїнської землі.
Сьогодні в суєті буденній
Нам зіркою сіяє у імлі.
Ці слова належать перу Юзефи Комарницької, патріотичні вірші якої завжди звучать на загальноміських акціях, її поезії наповнені переживанням за долю України і вірою у краще майбутнє держави.
Роздуми над сучасними подіями звучать у рядках Ольги Стадник:
Зажурився Тарас, шапку зняв у задумі:
ХХІ століття, та реальні ті ж „Думи”…
Знову ситий голодного б’є, ще й карає,
Знову правда-покри?тка по світу блукає.
Знову люд весь піднявся: де ж ті Божі закони?
Чи в кайданах народу сидіти до скону?
Де ж та Правда святая, чом як чайка квили?ть?
Власні твори присвячені великому Кобзареві зачитав і голова літературного об’єднання „Рідне слово” Михайло Шушкевич, серед яких і вірш-присвята відкриттю пам’ятника Шевченку в Мукачеві:
Шевченко з нами! Як раніше
Весь повен сподівань і мрій.
Син України найрідніший
Постав у величі своїй.
Життя Кобзаря, його мрії, надії, сподівання зображені у рядках Марини Загородньої: „Кобзар прожив важке життя... Страждав за правду, за народ, за вільне всім життя...”
Гортаючи сторінки „Кобзаря”,
неначе перетворююсь у птаха,
який летить в далеке забуття,
до білої Шевченківської хати...
Читаючи ці слова талановита акторка, режисер-постановник багатьох вистав і поетеса Вероніка Тищук зізналася, що подихом для їх написання стала робота над виставою „Діти – дітям”, про дитинство Тараса Шевченка, участь у якій беруть юні актори та артисти Мукачівського драмтеатру.
Звичайно, сьогоднішня зустріч була наповнена співпереживанням тим, чиї рідні загинули останніми днями, тому гості читали і поезії, які написали під впливом власних емоцій.
„20-річний загиблий хлопець на Грушевського мріяв стати артистом і напам'ять знав вірші Шевченка, – з болем говорив Володимир Маслов, – до глибини душі мене вразила його відданість Україні, тому сьогоднішній вірш я присвячую Героям майдану”.
А Гізелла Лімбах, читаючи присвяти Шевченку наголосила:
Повір, незламний дух твого народу,
І нині бореться за волю, за свободу.
Настав той час, про що ти мріяв кожен раз,
Щоб вільною була Вкраїна, наче птах.
Завершальним акордом зустрічі стали слова поетеси Софії Малильо:
Ти навік, Тарасе, в нашій долі,
у боріннях, думах, майбутті.
Хай на подвиг душі наші кволі
поведуть діла твої святі!
Тетяна Туряниця, провідний бібліотекар відділу обслуговування
Мукачівської міської центральної бібліотеки ім. О. Духновича
