Найкращий спосіб підтримати дитину у складних життєвих обставинах — забезпечити їй сімейне середовище замість інституційного закладу через усиновлення, патронат, прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, опіку чи піклування.
Якщо ж дитина поки залишається в закладі, важливу роль відіграє наставництво — можливість мати поруч дорослого, який підтримає, допоможе підготуватися до самостійного життя та відчути, що вона не сама.
Про різні можливості підтримки дітей говорили під час заходу «Жива книга: відверті історії турботи про дітей», який відбувся в Мукачеві на Закарпатті. Подію організувала Міжнародна благодійна організація «Партнерство “Кожній дитині”» у співпраці із Закарпатською обласною військовою адміністрацією та обласною службою у справах дітей. Її мета — популяризувати сімейні форми виховання, сім’ї патронатного вихователя та наставництво.
Своїми історіями ділилися патронатні вихователі, прийомні батьки, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, усиновлювачі та наставники дітей, які виховуються в інституційних закладах. Участь у заході взяли також заступниця голови Мукачівської міської ради, керівники служб у справах дітей, представники Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Дитячого фонду ЮНІСЕФ, територіальних громад, бізнесу, благодійних і громадських організацій, а також кандидати у сімейні форми виховання. Загалом до події долучилося понад 50 учасників.
Учасників заходу привітала керівниця Служби у справах дітей Закарпатської обласної державної адміністрації Світлана Якімеліна. Вона подякувала всім, хто не зупиняється перед труднощами і стає підтримкою для дітей.
«Коли читаєш історії ваших родин, захоплюєшся глибиною, силою й готовністю дарувати дітям турботу. Йдеться не лише про любов, але і про відповідальність, терпіння, щоденну працю й силу не здаватися. Дякую кожному з вас — прийомним батькам, патронатним вихователям, усиновлювачам, опікунам, наставникам. Ваші історії надихають і показують, скільки любові та відданості може бути в одній родині», — зазначила Світлана Якімеліна.
Під час заходу «живі книги» відверто говорили про свої мотивацію і сумніви, труднощі під час адаптації дітей та стереотипи, які часто заважають людям зробити перший крок назустріч дитині.
Однією з таких історій став досвід Світлани Самойлюк. Вона пройшла навчання і стала наставницею дитини, яка виховується в інституційному закладі. Згодом дізналася, що у дівчинки є дві сестри та два брати, які також потребують уваги й сумують, коли сестру забирають на вихідні. Так Світлана стала наставницею одразу для п'ятьох дітей.
Наставники — це повнолітні люди, які стають для дитини із закладу «старшим другом» або «старшою подругою». Вони допомагають дитині підготуватися до самостійного життя, підтримують її соціальну та психологічну адаптацію, мотивують відкривати нові таланти й захоплення та допомагають не почуватися самотньою.
«У мене є біологічний син. І ми з ним обоє завжди чекали вихідних, коли нарешті зможемо зустрітися з моїми підопічними. Бо це неймовірні емоції — і для дітей, і для нас. Я заради них намагалася змінюватися і ставати кращою версією себе. Я бачила, як діти під наставництвом теж змінюються — навіть вираз обличчя. Були невпевнені, а тепер сміливо розповідають про свої успіхи, не бояться проявляти себе. Зміни видно навіть на фото і відео з різницею в рік», — розповідає Світлана.
Ще однією «живою книгою» стала сім’я Степана та Жужанни Русанюків. Півтора року тому вони створили патронатну сім'ю і за цей час уже надали тимчасовий прихисток 12 дітям, які згодом повернулися в свої біологічні сім’ї, були влаштовані в сімейні форми виховання та усиновлені.
За словами Жужанни, вони давно хотіли ділитися своєю любов'ю та турботою з дітьми. Остаточне рішення стати патронатною сім'єю подружжя ухвалило після знайомства з родиною, яка вже кілька років надавала послугу патронату.
«Враження, що цілий світ переді мною відкрився. Я була дуже щаслива, коли ми взяли до себе дітей. Так, буває складно, але це та робота, яку я робила б вічно, якби це було можливо. А в моменти, коли сумніваємося, чи все робимо правильно, дуже підтримують слова людей, які помічають зміни у наших вихованцях, і вдячність родин, до яких згодом влаштовують дітей», — говорить Жужанна Русанюк.
Про свій досвід також розповіла прийомна мама трьох дівчат Олена Фурдь. Вона створила прийомну сім'ю у 29 років, а згодом стала ще й наставницею для вихованки інституційного закладу.
«Іванка (ім’я змінено) з багатодітної сім’ї. У її родині дев'ятеро дітей, тому забрати її до прийомної родини немає можливості. Для неї, як і для багатьох інших дітей, наставництво — це чи не єдина можливість побачити світ за межами закладу», — розповідає Олена Фурдь.
«Жива книга» — це цикл заходів, які проходять із 2024 року в різних областях України. В Закарпатській області «Жива книга» організовується вдруге, раніше подія відбулася в жовтні 2024 року в Ужгороді.
Такі зустрічі дають можливість потенційним кандидатам у сімейні форми виховання та наставництво почути чесні історії людей, які вже пройшли цей шлях, поставити запитання та побачити, як турбота одного дорослого може змінити життя дитини.
Довідково. Станом на 1 січня 2026 року на Закарпатті близько 1800 дітей виховуються в сімейних формах виховання. В області вже функціонують понад 1000 прийомних, опікунських та інших сімей, однак потреба в людях, готових підтримати дітей, залишається високою.
Захід проведено в межах проєкту «ПОВЕРНЕННЯ: Україна – родина – дім», що виконується спільно Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), МБО «Партнерство «Кожній дитині», Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, Державною службою України у справах дітей, Національною сервісною службою України, Координаційним центром із розвитку сімейного виховання та догляду дітей за фінансової підтримки Ірландської допомоги розвитку та уряду США
