Вулиця Садова, що на околиці села Ганичі Тячівського району, -- чарівне, мальовниче місце. Кілька обійсть розкинулися в урочищі Берег, на узгір’ї, майже з усіх боків оточеному лісовим масивом. Більшість жителів тут -- родичі. Отож, коли у когось свято, радіють усі, станеться горе – сумують разом.
Багато селян виїжджають на заробітки, переважно в Росію та Чехію. Ось і чоловік 32-річної Ганни тривалий час очолює бригади тячівців на будовах Санкт-Петербурга. Додому навідується хіба що на тиждень-другий на великі свята, а далі знову -- на чужину. Уся домашня робота та й виховання діток, яких у родині троє, лягає на плечі дружини. Благо, що неподалік мешкають батьки Ганни, та й інші родичі живуть на Березі.
…Нещодавно на світанку господиня прокинулася від якогось шуму, що долинав з ганку будинку. На вулиці гавкали собаки. Жінка почула, як хтось піднімається сходами на другий поверх. Подумала, що то племінники, які повинні були прийти зранку допомагати їй по господарству. «Але чого так швидко прийшли?», -- занепокоїлася Ганна. Піднялася з ліжка, увімкнула світло. В ту ж мить отримала удар в обличчя і упала. Побачила перед собою двох невідомців. Один з них приховував обличчя за насунутим майже до підборіддя капюшоном куртки. В іншого непроханого гостя, котрий тримав у руці пістолет, маскою слугувала капронова пов’язка (т.зв. «бандана») на очах.
-- Дєньгі гоні! – закричав озброєний зловмисник.
А далі був цілий потік брудної лайки і погрози. Ошелешену жінку привела до тями думка, що голос нападника їй дуже знайомий. Вона мимоволі навіть скрикнула: «Іване, це ти?». Але на догадки часу не було, адже біля її скроні опинилося дуло пістолета. Ламаною російською зловмисники стали втокмачувати Ганні, що її чоловік буцімто заборгував значну суму жителям Солотвина, які працювали в його бригаді в Росії. Жінка намагалася переконати, що грошей у неї немає. Тоді озброєний нападник поволік її до ліжка, де мирно спала шестимісячна донька, і приставив пістолет до голови немовляти. Господиня, що ледь не зомліла від побаченого, витягнула з шухляди гроші--500 євро та простягнула їх бандитам.
Коли зловмисники попрямували до виходу, жінка кинулася на одного і зірвала з його обличчя пов’язку. Наступної ж миті обидва вискочили з хати. А Ганна чимскоріш вибігла на балкон і почула неподалік будинку у темряві притишені голоси. Це були її кривдники. Один мовив: «Вона мене майже впізнала. Треба повернутися – й «пришити» її»... Інший просичав, що навіть і думати про таке не можна, адже в неї троє дітей. З цими словами обидва розчинилися у темряві.
Пересвідчившись, що інші діти, 8- і 12-річні сини, які спали в сусідній кімнаті, нічого не бачили, жінка зателефонувала батькові. Та й сусід, брат її чоловіка, звернувши увагу на дивний гавкіт собак, запідозрив щось неладне, тому вийшов на вулицю. Побачивши відчинені вхідні двері у будинку на сусідньому обійсті, подався пересвідчитися, чи все тут гаразд. За хвильку прибіг і батько. Ганна розповіла, що їй довелося пережити. Жінка також поділилася своїми здогадами про те, що до нападу причетний Іван, син її тітки. Тобто її двоюрідний брат...
Чоловікам не хотілося вірити в таке. Відпоївши Ганну чаєм та заспокоївши, батько молодиці подався до своєї сестри. Там розповів про нічну пригоду. Але родичка тільки плечима стенала: син справді десь звечора тинявся, не чула коли прийшов додому, але тепер спить. Все ж вирішили поговорити з ним. Захмелілий 19-річний Іван мало того, що не визнавав своєї вини, та ще й став погрожувати родичам і стверджував, що вони нічого не докажуть. А потім зібрався і подався геть...
Потерпіла зателефонувала в міліцію. Тривожний дзвінок досвітньої пори підняв на ноги керівництво Тячівського райвідділу міліції, працівників оперативних служб, дільничних інспекторів, співробітників Дубівського відділення міліції. Першими на місці пригоди були дільничні міліціонери Олександр Матчук, який обслуговує Ганичі, та його колега Василь Мороз. Невдовзі сюди прибули перший заступник начальника тячівської міліції Василь Банк, начальник карного розшуку Віталій Негря та його підлеглі, слідчо-оперативна група, експерт-криміналіст тощо.
Спершу родичі стверджували, що Івана вдома немає. Виникли підозри, що хлопець подався «в біги». Та врешті його знайшли. Виявляється, він причаївся вдома в одній з кімнат. Проте хлопець знову наполягав, що до ранкових подій не причетний, а вночі був у своєї дівчини, потім повернувся додому.
Стражі порядку почали хронологічно відпрацьовувати події напередодні скоєння злочину. З’ясувалося: звечора хлопця бачили з приятелем у сусідній Нересниці. Попівночі вони «тусувалися» в барах у Ганичах. Далі оперативники вийшли на місцевого юнака, якого тієї ночі відлупцювали на вулиці п’яний Іван зі згадуваним приятелем. Отак поступово почав розмотуватися злочинний клубок. Вийшли міліціонери й на молодого жителя села на прізвисько Фрукт, який мешкає тепер сам, бо батьки на заробітках. Близько третьої години ночі Іван з приятелем навідалися до хати того Фрукта. Були вже п’яненькі, проте випили ще й тут, якийсь час посиділи й пішли. А згодом подалися на обійстя родички. Коли стали відомі усі ці факти, Іванові було нікуди діватися, і він зізнався у скоєному та назвав спільника…
Сам затриманий раніше не мав наразі конфліктів із Законом, однак назвати його врівноваженою і спокійною людиною не можна. Його родина не бідує – батько часто їздить на заробітки, та й сам Іван напередодні повернувся з бригадою односільчан з Дніпропетровщини. Однак хлопець завжди заздрісно поглядав у бік обійстя двоюрідної сестри. Вважав, що родичці дуже поталанило -- її чоловік возить бригади в Росію, грошей має чимало...
У понеділок Іван з друзями відзначав свій приїзд із заробітків, з цієї нагоди пішли на шашлики. Після випивки та доброї закуски зав’язалася жвава розмова. Іван поділився своїми роздумами про життя з 17-річним Віталієм, який був у цій компанії. Залишившись наодинці, старший приятель запропонував хлопцеві «обчистити» будинок його двоюрідної сестри. Справу вирішили не відкладати у довгий ящик. Піти «на діло» домовилися тієї ж ночі. Щоб не залишати слідів, Віталій повинен був забезпечити дві пари рукавиць, взяти куртку з капюшоном. Іван же для залякування мав запастися стартовим пістолетом, вельми схожим на бойовий, та маскою для себе. Придумали легенду про ображених жителів Солотвина, які буцімто прийшли по заборговані їм на заробітках гроші... Домовилися про час та місце зустрічі, адже Віталій мешкає в іншій частині села. Увечері, мабуть для більшої впевненості, Іван випив майже пляшку вина. Зустрівшись з молодшим напарником, подалися у Нересницю, адже діяти зібралися глибокої ночі. Довго вешталися по Ганичах, безпідставно напали на пізнього перехожого, потім відвідали Фрукта. Тільки тоді подалися у присілок Берег. Ще якийсь час зачекали. Обстановку в будинку родички Іван знав добре, адже навідувався туди часто. Знав і про те, що на обійсті є собака, але він на прив’язі. Молоді люди з силою рвонули вхідні двері…
Покинувши обійстя Ганни, зловмисники вирішили грошима поділитися згодом. Наразі ж усю суму забрав Іван. Пістолет від гріха подалі закопав у канаві. Повернувшись додому, крадені євро «вшив» у м’яч і викинув його на горище. З тим і ліг спати. Та невдовзі прибіг дядько, а відтак прийшли і міліціонери.
Віталія також затримали. Тепер зухвальці дають показання. Іван стверджує, нібито знайшов пістолет китайського виробництва «Зоракі» в урочищі неподалік села. Усі деталі цієї справи з’ясовує слідчий Тячівського райвідділу міліції Олександр Корнута. А перспективи у сільських розбійників геть невеселі: санкція ст. 187 ч. 3 Кримінального кодексу України (розбійний напад), яка їм інкримінується, передбачає позбавлення волі на строк від 7-ми до 12-ти років...
