Вдома не чекають: Взятий у полон найманець зі Словаччини виявився у минулому вбивцею та сатаністом (ФОТО)

9808 2

В кінці травня в Україні захопили в полон 35-річного словака, який воював на боці російських окупантів.

Ним виявився Ярослав Галайчик, родом з прикордонного словацького села Бежовце в Собранецькому районі. Це перший громадянин Євросоюзу, який потрапив у полон на території України як боєць-найманець у російській формі.

Полонений словак стверджує, що в бойових діях участі нібито не брав. Каже, що переїхав на окуповану Луганщину, де мав допомагати вантажити військові автомобілі. Перебував в "інтернаціональному" підрозділі з білорусами, казахами, єгиптянами, азербайджанцями, узбеками, а також вихідцями з Африки та Непалу. Деякі з них навіть не знали російської.

Словацький найманець стверджує, що поїхав до Росії як турист і був завербований до російської армії з думкою здобути тамтешнє громадянство, отримати місячну зарплату приблизно дві тисячі євро, а згодом планував переїхати до Сибіру, аби жити подалі від цивілізації.

Втім, задовго до того, як піти вбивати українців, словак вже відчув смак вбивств і вдома. У своєму рідному селі і своїй родині, - пише видання sme.sk.

Восени 2005 року, будучи 17-річним, він разом із на рік молодшим другом убив свою двоюрідну сестру Моніку. Їхній жертві було 19 років. До вбивства також причетна 12-річна сестра Ярослава.

Перед тим, як заманити свою жертву на кладовище, трійця прийняла наркотичні речовини. Тоді ж вирішили провести певні сатанинські ритуали. Однак Моніка, яка також приєдналася до компанії, з цим не погодилася. Тоді хлопці її спочатку жорстоко побили, а потім вирішили вбити.

Спочатку вони намагалися поховати сестру ще живою у старій могилі, але не змогли зрушити важку кам'яну плиту. Тоді побиту дівчину потягли до каналу, і там тримали її голову під водою, поки вона не перестала подавати ознаки життя.

Через три дні пара учнів-мулярів опинилася в руках поліції. На суді вони зізналися у вбивстві повністю. Але захищалися тим, що нібито чули голос диявола, який спонукав їх до вбивства.

Молоді люди перебували під наглядом у психіатричному відділенні лікарні для обвинувачених і засуджених у Тренчині. Експерти-психологи дійшли висновку, що жоден із них не є психічно хворим. Відзначили, що Ярослав є дуже агресивним і прогнози щодо його перевиховання є важкими. Вбивця отримав 9 років ув'язнення, перед тим він вже був засуджений умовно за тілесні ушкодження.

"Після відбуття покарання додому не повернувся. Наскільки я знаю, він поїхав працювати десь в Англію", – розповів сільський голова Бежовце Людек Гамшик.

"Те, що сталося з цією людиною в Україні, сприймаю як карму", – каже один із мешканців села.

Бежовце розташовано приблизно за чотири кілометри від кордону з Україною. «Я не можу собі уявити, щоб стріляти в таких самих людей, які живуть просто за кордоном. Поїдьте подивіться в Ужгород і навколишні села, скільки там нових могил на цвинтарях», – зазначив місцевий літній чоловік.

В інтерв'ю виданню Deník N Галайчик стверджує, що нібито не збирався вбивати українців, а лише хотів заробити грошей.

За його словами, інтерес до війни в Україні в нього почав формуватися під час перебування у Великій Британії, де він працював на складі. Зароблені гроші він витрачав на подорожі Перу, Коста-Рікою та Амазонкою. Він також дивився російські новини по телебаченню, в яких побачив  оголошення про службу в армії.

Потім він мав намір повернутися до Словаччини. Але передумав, натомість запланував свою поїздку до Москви, де 10 січня прийшов у військовий комісаріат і записався як найманець.

Словацький найманець стверджує, що на початку служби в російській армії (з 13 лютого) рив окопи, вантажив вантажівки, возив воду і ящики з боєприпасами на передову. А потім командування армії-окупанта відправило його на оборонні позиції, де він мав замінити інших солдатів-загарбників. Нібито він та з ще близько десятка військових хотіли відмовитися від участі у військових діях проти українців. Натомість їм пригрозили за відмову "підвалом".

Стверджує, що у першій ж атаці потрапив під кулеметний вогонь і тоді сховався в одному з бліндажів.  

«Як тільки кулемет замовк, ми відразу побігли назад. Навколо валялося багато трупів, деякі повністю розтерзані. Мерці часто вже смерділи. Їх їли черви. Трупів справді було багато. Це були хлопці зі штурмових груп, які були направлені раніше за нас. Якби я там залишився, я б і зараз там гнив», - каже словак.

Каже, що сховався в одному з бліндажів. Український безпілотник стежив за ситуацією зверху, через деякий час почався мінометний обстріл, прилетіли чотири безпілотники-камікадзе, скинули бомбу.

«Бліндаж був повністю зруйнований. На мене впало три мішки з піском, потім балка. Всюди були величезні діри. Я думав, що якщо прилетить ще один дрон-камікадзе, я не виживу», – продовжив словак, що перебував на службі росіян.

Йому таки вдалося вибратися з бліндажу і він вирішив тікати "до своїх". Проте випадково потрапив на позиції українців. Зрозумівши це, він вирішив здатися.

«Я вигукнув, що мене звати Ярослав... Мені закричали: «Руки вниз і на землю!» Я ліг на землю животом і розставив руки. Вони підійшли до мене, наставивши на мене зброю. Я відчув ствол автомата між ребер. Один мене ретельно обшукав. Потім зв'язали мені руки. Вночі давали воду і їжу», – додав словак. Наступного дня його доставили на допит у розвідку.

«Я думав, мене збираються каструвати. Тому що нам росіяни сказали, що українці всім полоненим відрізали яєчка. Або просто вб’ють...»

Нині полонений Галайчик виключає, що захоче коли-небудь повернутися до Росії. Стверджує, що тепер хоче потрапити додому, до Словаччини.

«Знаю, що там мені загрожує тюрма за найманство. Я не знав, що якщо я хочу служити в іноземній армії, мені потрібно мати дозвіл президента. Тепер я найманець. І я сяду в тюрму», – додав він.

Український журналіст Олександр Качура також наголошує, що цинізм Ярослава полягає в тому, що ще до повномасштабного вторгнення він часто бував в Україні, відпочивав тут як турист, і ця країна йому дуже подобалася. Але гроші та пропаганда затьмарили його розум і колишній турист пішов вбивати українців.

Назад до Росії найманець більше не хоче і просить передати його словацькій владі, де за найманство йому світить від 10 до 20 років. Вдома на нього чекають безробітна мати та батько-інвалід.

Але в рідному селі його бачити не бажають.

«Пройшло, мабуть, 18 чи 19 років, як люди в селі його не бачили. І раптом воно звідкись знову з’явилося і знову несе щось негативне. Ми точно обійшлися б без такої уваги», – каже голова села Бежовце Людек Гамшик.

Коментарі

Г
Гліб

Я б його би ще після в бивства кузини напожетеве відправи або одразу розстрілявби

С
Санна

Людські долі...Просто ужасно!

Читайте також