Підійшовши того дня до дерев`яної споруди, пан Мирослав вжахнувся від побаченого: двері хижини лісорубів були вщент розтрощені, вікно вибите разом із рамою, обідній стіл і ліжка понівечені, пошматовані спецівки робітників, а рештки розбитого посуду розкидано по всій кімнаті. Поруч із будиночком у безладі валялися смерекові, тисові, - букові, дубові, кедрові, ясенові, вільхові, березові, соснові та ялинові колоди, які ще вчора були посортовані, акуратно складені в окремі штабелі та підготовлені до транспортування на нижній склад підприємства. Досвідчений лісівник відразу зрозумів, що вчинити такий погром не зміг би навіть український богатир Василь Вірас-тюк разом з усіма своїми друзями-силачами, а «почерк» нахаби явно вказував на його ведмежу силу. Щоправда, клишоногі у цих краях не водяться уже давненько, і про їхні «викрутаси» місцевий люд встиг призабути.

Незважаючи на те, що скромний кордонний будиночок, у якому мешкає родина М.Фоштерюка, розташований високо в горах, у ньому є усі блага цивілізації: холодна і гаряча вода, холодильник, супутникове телебачення, факс. Віднедавна, завдяки сприянню програми євроспільноти «Лісоруби без кордонів», з`явився у лісника й Інтернет, і саме «блукаючи» закарпатськими сайтами, довідався він про недавній розбійний напад клишоногого вуйка на колгоспних телиць на полонині. Тож сумніву не було - до лісорубів на Голицю навідувався той самий невгамовний бурмило, що днями провказався на Полані.

Як поінформував нас єгер М.Дроботя, мисливці, які вже було загубили ведмежий слід, дуже зраділи, отримавши e-mail від М.Фоштерюка. Не зважаючи на піднятий окремими ЗМІ недоречний галас, вони готові цього разу поквитатися із зухвальцем.