Певно, з-поміж інших передсвяткових турбот захочеться згадати і яким був 2010-й у спортивній сфері. До розлогих коментарів не вдаватимемось, зупинимося на раніше анонсованих темах.
Так, у січні цього року відділ спорту «НЗ» назвав п’ять головних спортивних очікувань для Закарпаття. Це — і здобуття нагороди на зимових Олімпійських іграх у Ванкувері, і збереження прописки футбольного «Закарпаття» в елітній прем’єр-лізі, і єврокубкова осінь від гандбольних «Карпат», і проведення міжнародного турніру зі спортивних танців «Uzhgorod Open», і більш загальне — прорив у легкій атлетиці. Що з бажаного збулося? Складно стримати явне невдоволення — 2010-й був провальним.
…Наші досвідчені фристайлісти-акробати Енвер Аблаєв і Станіслав Кравчук їхали у Канаду за олімпійськими нагородами. Однак рік розпочався із розчарування: на лютневих стартах у Ванкувері головні надії Закарпаття (та й, мабуть, усієї України) на успіх провалили свої стрибки, залишившись далеко-далеко від лідируючої групи. Кажуть, що просто не пощастило, щоправда, побутує думка, мовляв, нам нав’язали такий собі стереотип, за яким у вітчизняних спортсменів були шанси посісти місце на п’єдесталі. А насправді українська збірна (у повному складі) їхала за океан з олімпійським девізом — головне не перемога, а участь, адже конкуренція на «білій» Олімпіаді була величезною, і шансів наші мали апріорі.
Майже до останнього туру футбольні фанати вірили, що їхнє «Закарпаття» збереже прописку в еліті. Тим паче це здавалося реалістичним після березневої історичної перемоги ужгородців над «Динамо». Та що, коли футболістам вчасно зарплату не платили (і є підозра, що це чи не найбільше вплинуло на результат), а тренер раз за разом не вгадував із тактикою на гру. Ось і опинилися ми на останньому місці за підсумками сезону. Ба, за теперішньої ситуації, навіть коли «Закарпаття» на третій сходинці у першій лізі, не факт, що усе буде гаразд: із достовірних джерел відомо, що криза в клубі загострюється.
Травень приніс розчарування і в спортивно-танцювальне середовище: через фінансові негаразди не відбувся найкращий в останні роки спортивний захід нашого краю — міжнародний турнір «Uzhgorod Open». Нестачею грошей, відповідно якісних кадрів, логічно пояснювався і провал гандбольних «Карпат» у вітчизняній суперлізі — наші завершили сезон не у зоні єврокубків, а в хвості турнірної таблиці. Благо, додому повернувся наставник Борис Петровський, і вже на майбутнє можна сміливо ставити цьогорічне завдання: у новому сезоні 2010/2011 «Карпати» завершують рік на другій сходинці!
Ну, а останньою всезагальною прикрістю стало тупцювання на місці легкої атлетики. Ні, не про гучні перемоги на міжнародних (чи бодай всеукраїнських) стартах ми мріяли, скоріш про зрушення проблеми з «мертвої» точки. До позитиву можна було б відносити бодай натяки на реорганізацію легкоатлетичного руху, себто модернізацію матеріально-технічної бази. Та що, коли навіть головна спортивна споруда краю стадіон «Авангард» в Ужгороді, на невизначений термін залишилася без сподівань на заміну хоча б легкоатлетичних доріжок. Обіцялося ж багато, зокрема, коли на початку грудня в Ужгороді гостював президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка. Спортивні і владні функціонери, як анонсувалося, повинні були закласти фундамент у видозміну «Авангарду», а в майбутньому — перетворення останнього на базу олімпійської збірної з літніх видів спорту. Вони говорили-балакали, а нам залишилося сісти та й заплакати… До слова, гостювання Сергія Бубки на Закарпатті можна сміливо віднести до шостого розчарування краю у 2010-му: спортивна громадськість багато очікувала від його приїзду, а взамін отримала слова про важливість розвитку олімпійських видів спорту, про начебто реальність мрій приймати закарпатцями зимові Олімпійські ігри-2022…
