Словацько-польській археологічній групі вдалося зробити надзвичайну знахідку в селі Гаталов (район Міхаловце).
Досліджуючи курганні насипи, археологи виявили добре збережений скелет юнака віком від 16 до 18 років, який, на думку археологів, був представником найдавнішого індоєвропейського населення ямної культури періоду між 3300 і 2600 роками до н.е. (ранньої бронзової доби). Тобто практично перших сучасних людей, які почали заселяти цей регіон.
У наш час серед фахівців поширена думка, що ямна культура є пращуром частини індоєвропейських народів або індо-іранських народів.
Назва походить від поховань у ямах під курганними насипами, в яких були поховані члени одного роду. Померлих ховали в скорченому положенні на спині або на боці й посипали червоною вохрою; біля померлих клали посуд з їжею, кам'яне (рідше мідне) знаряддя і зброю.
В ідеології племен ямної культури помітне місце посідав культ предків. Померлих вони ховали під курганами, спорудження яких вимагало зусиль великого колективу.
В Україні визначено 5 груп розташування ямної культури в долинах рік Дністер, Дунай, Південний Буг, Дніпро, Сіверський Донець. Деякі дослідники вважають, що кургани степової смуги України також слід розглядати як складні архітектурні споруди.
Дослідження в словацькому Гаталові принесли перший незаперечний доказ перебування цього народу на цій території.
«Курган мав діаметр 22 метри, його обрамляв канал шириною до чотирьох метрів, а в його центрі була могильна яма. Окрім скелетних останків, ми знайшли обвуглену дерев’яну конструкцію поблизу могили», – розповіла Єва Хорватова з Археологічного інституту Словацької академії наук.
Первісна територія цього населення розташовувалася між Доном і Волгою, звідки вони поступово просувалися вздовж Дунаю і Тиси на Паннонську рівнину.
Ці племена вели кочовий спосіб життя, їх очолювали групи вождів, а їхня економіка базувалася на скотарстві, рибальстві та збиранні. Для пересування використовували колісні вози.
«ДНК-дослідження зразків кісток особин ямної культури вказують на те, що це суспільство спричинило зміну генетичної структури населення в Європі», — підкреслила Горватова.
Підсумовуючи, це важливе відкриття не тільки додає цінну інформацію до мозаїки нашого минулого, але й підкреслює важливість археології для вивчення того, хто ми є і звідки ми прийшли.
Натомість на території Закарпатті переважала латенська культура ІІІ–І ст. до н.е., яка становила важливу сполучну ланку між кельтами Центральної Європи й давнім населенням, яке проживало на північ і схід від Карпат.
У літературі існують згадки про приблизно 40 поселень латенської культури на Закарпатті - знайдені артефакти у Мукачеві (Галіш-Ловачка), Ужгороді, Мужієві, Великій Бакті, Дийді, Клячанові, Дерцені, Гуті, Верхніх Реметах та інших населених пунктах області.
Виникнення групи поселень латенської культури на Закарпатті пов’язане із появою у цьому регіоні кельтів у першій третині ІІІ ст. до н.е. Це кельтське угрупування належало до міжплемінного об’єднання, яке займало територію Верхнього Потисся.
