Андрій Левкулич зразу каже, що він у війську не з перших днів повномасштабного вторгнення. Долучився на початку 2023-го року, але не чекав повістки – сам прийшов. Попросився в гірські штурмовики і не пошкодував. Це було не емоційне, а свідоме рішення.
«Джері, тому, що у нас мультяшна група була. Шрек, Вінні…», – цитує усміхненого Андрія Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП.
«Відмовився від навчання, бо пройшов строкову службу. І за тиждень – Запорізький напрямок. Знаєте, багато говорять, що з ТЦК зразу в бій. Ні. Новий хлопець потрапляє в підрозділ, а там всі нормальні пацани. Вони обов’язково допомагають – порадами, вишколом. Їм разом все ж у штурми ходити. Ніхто новаків в бій не посилає. Має пройти злагодження, кожен має знати свою роль у бою. Усі діляться досвідом. Допомагають з амуніцією. Про братерство довго можна розповідати. Якщо коротко – ніхто тебе не підставить. Там інакше ніж на гражданці. Все щиро. Простіше».
«От штурм – це цікаво. Весело навіть, буває. Суцільний адреналін. Під час штурму не страшно. А от після… Якщо втратив побратима, то дуже боляче. В тому штурмі, коли мене поранило, загинув медик і навідник. Кожен побратим близький для тебе, ти йому довіяєш більше ніж собі».
«Останній мій штурм у П’ятихатках. Вночі пішли в точку очікування, вранці висунулись на штурм. Заходили ми трьома ротами. Зачистили їхні окопи. Щоб зайняти висоту, треба було пройти полем. Нас почали накривати 120-ми мінометами. Відразу трьох поранило. Шреку долонь відрізало, Мішці під бронік залетіло, а мені в коліно. Якось так. Ледь вибрались. Далі лікування, реабілітація. Шрек, до речі, спочатку впав в депресію, але потім взяв себе в руки і далі продовжує службу».
«Коли повернувся на Закарпаття після реабілітації дуже вибішувало питання «А коли закінчиться війна?». У мене проста відповідь: «Як усі підуть на захист. Сидіти і дивитися в телевізор і говорити як задовбала їх війна?.. А ворог набрався за цей час досвіду. І здатися не можна ніяк».
Для тих хто вагається, чи йти в армію порада проста: «Взяти оці свої … в кулак і йти на навчання. Подолати свій страх. Ну не можуть одні й ті самі воювати всю дорогу. А всі сподіваються, що скоро переможемо і війна закінчиться. А вона не закінчиться, якщо кожен не буде служити. Ось так. Моя порада: піти служити всім».
