Команда в повній бойовій готовності.
Матч "Металіст 1925" - "Минай", який у рамках 8-го туру відбувався у Ковалівці і завершився перемогою закарпатців 1:0, проходив у непростих умовах. Про обставини, пов’язані з цим поєдинком, та про сьогодення сільської команди кореспондентові UA-Футбол розповів її головний тренер Володимир Шаран.
- Особливості цього матчу вперше трапились у житті футболістів та нашої команди загалом, - розповідає керманич "Минаю". – Три з половиною години усім його учасникам довелося сидіти у бомбосховищі. Було хоч і безпечно, проте холодно. Делегат матчу сказав, що всі повинні знаходитись в укритті, тож ми змушені були очікувати там закінчення повітряної тривоги. Враховуючи ситуацію, думали про те, як після матчу поїдемо додому. Адже наш потяг на Ужгород відправлявся з Києва о 20:05, і у випадку, якщо гра затримається, то на нього могли б не встигнути. А у нас вже в суботу матч із "Шахтарем", тож ми планували у четвер вранці бути на Закарпатті. Сидячи у бомбосховищі, про гру вже мало думалось – хотілось, аби якомога швидше вона розпочалась і наша команда могла вчасно вирушити додому. Останніх півтора тижні у Києві було небезпечно, у чому ми могли переконатися напередодні матчу. Приїхавши до столиці у вівторок, почули три серйозних вибухи. Коли ми проїжджали біля вокзалу, то побачили їхні наслідки. На це було дуже важко дивитись. Трохи більш ніж за тиждень до цього, "Минай" проводив у Києві поєдинок з "Кривбасом", а на наступний день, 10 жовтня, у столиці творилися страшні речі. Люди розповідали нам, що відбувалось того дня. Наші футболісти знали про це, однак одна справа почути розповіді, а зовсім інша – побачити на власні очі. Зокрема, це стосується житлового будинку, який зруйнував ворог у центрі міста. Важко, дуже важко таке бачити. На щастя, повітряних тривог більше не було, і перед матчем з "Металістом 1925" ми переночували нормально. Та у середу знову пішли тривоги, через які й провели в укритті так багато часу. Делегат матчу сказав, що якщо у нас є бажання не проводити цей поєдинок, то ми маємо право відмовитись. Але думки у нас були лише про те, як потрапити додому.
- І як вдалося цю задачу розв’язати?
Вирішили, що із Ковалівки до Києва не поїдемо, а попрямуємо до іншої станції на шляху від столиці. Було два варіанти – Бердичів або Фастів. Добре, що у нас є хороші знайомі, завдяки яким "Укрзалізницею" було дано дозвіл ужгородському потягу зробити незаплановану зупинку у Фастові. Там наша команда в нього і сіла. В іншому випадку потрібно було би їхати дві години до Бердичева – саме там цей поїзд після Києва зупинявся. А наступна зупинка була аж у Львові.
- Наскільки важко далася перемога над "Металістом 1925"?
- Будь-яка гра дається непросто. Перед поєдинком з харків’янами я сказав підопічним: "Давайте вийдемо і покажемо все, на що здатні. Хто проявить характер – той і переможе". І хлопці молодці: вийшли – і віддали сили настільки, наскільки змогли. Вистачило хвилин на сімдесят, бо потім, як розповідали гравці, їх вже не було. Це дуже важлива для нас перемога, адже за календарем на "Минай" потім чекають непрості суперники – "Ворскла", "Дніпро-1". Ми ж у середу обіграли хорошу, граючу команду. Команду, яка програла лише один матч у поточному чемпіонаті. Напередодні я зустрічався з президентом клубу, який як і віце-президент, дуже задоволені грою з "Металістом 1925". Обидва вдячні за перемогу. Особливо якщо зважати, в яких важких умовах вона була здобута. Скажімо, в кінцівці матчу раптом десь прилетіло два літаки, про які ніхто не знав звідки вони. Було чутно їхній гуркіт. Звичайно, ми розуміли, що це наші, а не ворожі. Однак у той момент хлопці зупинилися, адже зіткнулися з подібним вперше. Слава Богу, що цей поєдинок пройшов і в ньому ми отримали перемогу, показавши непогану гру.
- Стрибок відразу на кілька сходинок догори психологічно вплинув на команду?
- У середу після гри хлопці так раділи, наче ми виграли чемпіонат Європи чи потрапили у фінальну частину чемпіонату світу. Я був настільки вражений, що у нас такий колектив! Про це свідчить ось такий факт. Коли я перед матчем з харків’янами сказав підопічним, які переодягались на гру: "Хлопці, у нас є можливість відмовитись від гри", вони мені відповіли "Як то відмовитись? Виходимо – і граємо!". І ще. За добу до матчу я говорив своїм футболістам: "Ми граємо тільки на перемогу!". Радий, що саме так і сталося. Звичайно, ця перемога у психологічному плані дуже позитивно впливає на стан нашої команди, особливо якщо врахувати, що у "Миная" найменший бюджет у Прем’єрлізі. Виграш у "Металіста 1925" для нас вкрай важливий, тому що ми раді кожному пункту.
- Судячи з матчів, зіграних у першій половині осінньої частини чемпіонату, з основною обоймою виконавців ви вже остаточно визначились?
- Так. Хоча хочеться мати підсилення. Підсилення серед гравців, які виходять на заміну. Вони це розуміють, працюють і роблять все можливе, що від них залежить. Однак їм потрібна ігрова практика. А її ми не можемо давати у кожному поєдинку. Зрозуміло, довіряти хочеться всім футболістам, і вони намагаються докладати зусиль, аби підсилити гру. Та на превеликий жаль, не завжди це виходить.
- Хто з підопічних виконує роль ватажка?
- Таких у нас троє: капітан Бандура і віце-капітани - Нємчанінов та Гончар. Ці хлопці старші за віком, та й я їм довіряю. Вони і несуть на собі відповідальність щодо усіх внутрішніх складових колективу.
- "Минай" - одна з небагатьох команд еліти, яка всі домашні матчі проводить на рідній арені. Однак показник у два очки, здобутих у чотирьох матчах, вас, як тренера, либонь неабияк непокоїть?
- Так, звичайно. Я вважаю, що вдома на футболістів тисне психологічний вантаж, адже вони прагнуть будь що перемогти. Та це, на жаль, не виходить. Як і не могли довго забити – майже півтора місяці, аж доки не зробили це у грі з "Вересом". А от на виїзді діємо розкутіше, ніж вдома. Там нам легше грати.
- За пропущеними голами у вашої команди один з найкращих показників у Прем’єр-лізі – 7. Чи означає це, що до останнього рубежа та лінії оборони менше всього претензій?
- Після того ж матчу з "Вересом" я наголошував, що у грі в захисті у нас, слава Богу, більш-менш порядок. Та й гру воротаря Бандури слід враховувати – він у нас досвідчений не тільки за мірками у Прем’єр-лізі, а й за кількістю матчів в українському футболі взагалі. Якщо ж говорити про інші ігрові ланки, то хотілося б більше продуктивності в атаці. Хоча під час роботи в "Олександрії" та "Минаї" фундамент футбольної команди я завжди будував з урахуванням якісного захисту.
- Селекційною роботою у літньо-осінній період задоволені?
- Не зовсім. Хотілося б бачити ще гравців, які могли б підсилити нашу гру. Та на превеликий жаль, хлопці вибирали інші клуби – ті, у яких бюджет вищий. Я думав, що той факт, що в Ужгороді спокійніше, людей привабить і вони зможуть там жити і працювати. Однак із тих футболістів, яких я хотів бачити у складі "Минаю", охочих не знайшлося – віддали перевагу іншим командам за рахунок фінансових умов.
- У взаєморозумінні із керівництвом клубу проблем не виникає?
- Ні. Слава Богу, що за місяць до старту чемпіонату люди зрозуміли, що ми нашим тренерським штабом хочемо бачити. Як і навпаки. Поки що у нас немає ніяких проблем щодо організації тренувального процесу, проживання та харчування команди. Керівництво клубу побачило, що ми непогано розпочали осінню частину чемпіонату. Причому, я маю на увазі не результат, а організацію гри. Хочеться подякувати нашим хлопцям. Незважаючи на короткий відрізок часу, колектив у нас склався непоганий.
- Чи є гравці, які перебувають сьогодні у лазареті?
- У поєдинку з "Металістом 1925" змушені були замінити Гончара, який отримав травму. Напередодні йому було зроблено знімок – слава Богу, перелому пальця немає. Сподіваємось, що у наступному поєдинку - 29 жовтня з "Ворсклою" він зіграє. Є проблема зі спиною у Нємчанінова, а ще у кількох гравців мікротравми. Але хлопці молоді – сподіваюсь, швидко відновляться.
- Від справ футбольних перейдемо до ваших особистих. Ви вже тривалий час знаходитесь на Закарпатті. Сім’я з вами?
- Так, в Ужгороді. Донька зараз поруч зі мною, дружина в сусідній кімнаті розмовляє по телефону, а четвероногий друг Байрік теж тут (задоволено посміхається). Так що коли сім’я поряд, то все нормально, спокійно і чудово.
