під назвою `Палітра Закарпаття`
Знайомство з творчістю Володимира Микити в мене почалося давно, в юності, з його яскравої готики. Я працював тоді консультантом Товариства охорони пам`яток історії та культури, і ми задумали організувати у клубі Спілки письменників скромну виставку творів живопису та графіки, яка відображала б тематично нашу діяльність.
Ідею охоче підтримав тодішній метр і керівник Спілки художників Антон Кашшай. Молодий митець Михайло Митрик виготовив навіть афішу. Але не дрімала ідеологія. Один накатав скаргу про шкідливість такої експозиції, оскільки йому здавалося, що шпилі дерев`яних храмів повинні увінчувати не хрести, а п`ятикутні зорі.
Як здогадуюся, це був той чужинець, кого ігнорували й не зараховували до закарпатської школи живопису, бо не мав для того підстав. Однозначно її схвалили Федір Манайло, Золтан Шолтес, Ернест Контратович та й загалом колектив. Однак іншої думки був головний ідеолог обкому, що сидів у Білому домі: Віктор Белоусов став на бік кляузника. І навіть непохитний авторитет Антона Кашшая не врятував виставку: її демонтували завчасно. Відтоді тямлю й ніколи не забуду полотно «Народна готика» Володимира Микити та й подібні твори наших класиків.
І ось черговий альбом митця в серії «Палітра Закарпаття», що її започаткувало «Видавництво Олександри Гаркуші». На обличчі цього симпатичного 245-сторінкового видання - новітній шедевр Володимира Микити «Після купання» - оголена мадонна в гуні, а біля її ніг - ягнятко. Буду сподіватися - баранчук. Твір достойний ряду французьких класиків. Цим альбомом незвичного, майже квадратного - 16 см на 17 см - формату, відрекомендовані всі знакові полотна художника зі старими хатами, храмами, пейзажами, квітами, натюрмортами. І портретами, в яких акцентовано на очах людини.
Перше, що мене здивувало, - невеликий формат альбому не заважає сприймати об`ємні роботи. Вони відтворені достойно оригіналу. Беручи вперше до рук видання, я грішним ділом упереджено подумав: та ж Микита має великоформатні альбоми і, мовляв, навіщо ще один?! Після гортання у мене не залишилося жодних сумнівів, що творчість художника подана тут краще, несподіваніше, ніж досі деінде.
Учень Ерделі постає глибоко національним, вкоріненим у Карпати, працелюбним, уважним до місцевої атрибутики, своєрідно експресивним, давно хрестоматійним, еталонним. Цей ряд епітетів - нескінченний. Особливо вражають полотна «Повінь», де передана тривога ґазд за життя любої худібки, «Осінні квіти», де неповторно зображенобарвисте розмаїття кольорів, багатоплановий «Великодній натюрморт», де на тлі гір - дерев`яна церква, а на її тлі - вербові котики у глечику.
Смілива спроба спортретувати з пам`яті свого вчителя. Обличчя маестро з піпою, який називав його Митайком, -одухотворене, благородне. Перед зором - інтелігент високого ґатунку, якого мучив комуністичний остракізм, прихований у всепрощен-ному погляді. Завершується альбом також приємно - фотолітописом життя і творчості корифея.
І я заінтригований - хто ж наступний герой мистецької серії «Видавництва Олександри Гаркуші»?
