Ясінянський єгер боровся з нашестям хижаків, яких після Другої світової в Карпатах стало надто багато
Сто тридцять п’ять упольованих вовків – такий здобуток досвідченого єгеря із селища Ясіня на Рахівщині Юрія Гутелюка. «Якщо цих хижаків не відстрілювати, то їх за кілька років у горах стане стільки, що сільському та лісовому господарству спокою не буде», – переконаний досвідчений мисливець.
Усе життя Юрій Андрійович пропрацював у державному лісомисливському господарстві «Ясінянське». Нині пан Гутелюк – старший єгер товариства мисливців та рибалок «Говерла». Його знання – цінний досвід для мисливців-початківців.
«Рись, наприклад, має двох потомків, – розповідає про особливості популяції звірини Юрій Гутелюк. – Ведмідь – так само. А от вовчиця виводить на світ одразу 5-7 вовченят. Якщо людина не контролюватиме їх розмноження, то за рік там, де було 2 вовки, стане 7, ще через рік – більше». Пан Гутелюк пригадує: коли розпочав свою єгерську роботу у 1961 році, то у довколишніх горах чотирилапих було дуже багато. «Вони розмножилися за час Другої світової, – каже Юрій Андрійович. – Тоді не було кому їх відстрілювати. Після закінчення війни, пам’ятаю, більшість наших місцевих лісників уже постаріли – полювати за хижаками не мали сил».
Найбільш популярний спосіб ловити вовка – ставити капкани. Проте влаштовують мисливці хижакам і облави. Найбільший сіроманець, якого впіймав Юрій Гутелюк, важив 92 кілограми. Середня ж вага звіра, зазвичай, 40-50 кілограмів. Раніше, пригадує мисливець, шкури хижаків здавали на промислове виробництво – з них, зокрема, виготовляли одяг для льотчиків. Зараз же роблять із тварин або опудала, або ж собі трофеї у вигляді шкіри чи черепа.
«Вовк – дуже обережний звір, вполювати його не так легко, – зазначає один з учнів ясінянського мисливця, єгер місцевого лісництва Іван Головчук. – Якщо в казках найхитрішою роблять лисицю, то насправді таким є саме вовк. Він запам’ятовує місця, де закусив тварину. Якщо туди прийде людина, аби відстежити хижака, то останній, почувши людський слід, на те місце більше не повернеться».
У мисливському здобутку Івана Головчука – уже 28 вовків. «Саме вони найбільше із хижаків дошкуляють лісовому господарству», – зазначає Іван. Свого першого сіроманця, пригадує чоловік, він ледь не переплутав із собакою. Коли обходив лісові угіддя, дивлячись, чи є травоїдна звірина, то побачив двох чотирилапих. Вони, очевидно, прийшли на те місце також, аби перевірити, чи є для них здобич. Тоді одного єгер підстрелив.
«За офіційною статистикою, нині на Закарпатті нараховується більше 250 голів вовків, і це без урахування їх приплоду, – зазначає заступник начальника Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства Володимир Машура. – Досить велика цифра, раніше їх було менше». За словами Володимира Миколайовича, в області один із найвищих в Україні так званий прес хижака на травоїдних. А все тому, що у нашому краї є багато видів хижаків. Серед них своє значне місце займає і вовк.
До речі, досить багато цього звіра до нас приходить із Румунії. У сусідній країні популяція вовків одна з найвищих у світі. Тож нині поголів’я хижака людині потрібно регулювати, інакше шкоди від нього не уникнути. Сезон полювання на вовків, до речі, відкриється за 2 місяці – 1 листопада. Нині ж мисливці мають право відстрілювати звіра лише якщо буде спалах сказу. Але й на таке полювання треба мати спеціальний дозвіл.
На питання, яке завжди хвилює простих любителів гір: чи небезпечний вовк для людини, – досвідчені мисливці відповідають: хижак, мовляв, боїться людини. Саме тому інформації про зустріч чотирилапого із гірськими туристами ніде немає. За найменшого шуму будь-яка лісова тварина тікає подалі від маршруту людини. Інакше може статися, хіба що коли хижак хворий на сказ.
