Історію Михайла на позивний "Малиш", механіка-водія БМП, опублікували на сторінці 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
Михайло — з Ужгорода і до війни мав цілком цивільну професію – працював у піцерії. Вдома на захисника чекають дружина й батьки. Саме заради них Михайло в ЗСУ.
Підрозділ Михайла воював на різних напрямках, але зараз найважче. Адже ворог чекає нас, знає, що ми будемо вибивати його саме в цьому місці, він тут давно, серйозно закріпився і все замінував.
"Перед кожним штурмом наші розвідники обстежують потрібний напрямок і дають необхідну інформацію саперам. А ті розміновують територію, створюють проходи різними способами, у тому числі безконтактно – скидають вибухівку з дронів, від якої детонують міни. Тому стараємося прориватися, хоча дається це нелегко. Так, контрнаступ іде не так швидко, як хотілося б. Але це тільки початок, ще не вечір", — розповідає військовий.
Михайло зазначає, що українські захисники цінують людей і не посилають військових на забій, а працюють точково, хірургічно. Тоді як росіяни лізуть натовпом і намагаються продавити оборону, не звертаючи уваги на величезні втрати.
На Херсонщині Михайлу довелося повоювати на трофейному танку Т-72, який взяли наші штурмовики. Хороша машина, точно стріляє. Танк і досі б’є росіян, працює проти колишніх хазяїв.
"Чи не боюся нарватися на міну? Так, людина не знає, де чекає її міна. Але коли поставлена задача прикрити хлопців, яких сильно кошмарять, то страх забувається. Треба виконати роботу – допомогти своїм, а інше другорядне", — підсумовує воїн.
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
